Василь (насправді його звали Романом) пройшов довгий шлях від стін корпусу до бібліотеки. Там, серед старих столів і комодів з каталожними картками, його втомлене від галасу єство прагнуло знайти спокій.
Василь узяв до рук першу-ліпшу книгу, та вже за кілька хвилин змушений був піти з храму знань: надто вже докучливими були приглушені розмови бібліотекарів.
Наступною зупинкою Василя стала крамниця. Пахло сиром. Він зупинився навпроти полиці з копченими ковбасами, аж тут над самісіньким вухом пролунало різке істеричне: «Це хороші ковбаси, хороші»
Прожогом вибіг звідти, і з насолодою вдихнув свіже повітря. «Невже зі мною щось не так? Відвертаюся від людей, наче злодій», – подумав Василь. Ноги повели його до скверу. Хвала обставинам, поруч нікого не було. Нарешті він сам.
Василь сів на лаву, подивився на красу зеленого листя високо над головою, примружився. Тіло охопило дивне відчуття. Хлопець миттю розплющив очі та взрів на своїй нозі комара. Вдарив, але марно. Вдарив ще – нема результату. Тіло розчервонілося, а комар ще був живий. Василю нічого не лишилося, окрім як встати і піти геть.
Минуло усього кілька хвилин, і Василеве єство знову поринуло у вир галасу і шуму.
Автор: Анастасія Коваль
