Запоріжжя – осередок талановитих людей, які роблять величезний внесок у розвиток української культури. «Пороги» поговорили з запорізьким живописцем, засновником галереї «Art L’» Антоном Шеретовим про його життя, творчість та натхнення.
– Антоне Костянтиновичу, що підштовхнуло Вас до малювання?
– З самого дитинства я захоплювався багатьма творчими видами діяльності: музикою, літературою та зображальним мистецтвом. Ще у дитячому садку чітко знав, чим хочу і буду займатися, тим паче, що це мені вдавалося й подобалося. Побачивши це, батьки віддали мене навчатися малюванню до талановитого запорізького художника Володимира Гончаренка. Паралельно із навчанням у загальноосвітній школі я відвідував ще й художню, яку з успіхом закінчив у тринадцятирічному віці. Малювання почало захоплювати мене все більше й більше. Коли прийшов час вирішувати, чим я буду займатися у житті, я не мав вагань – буду художником. Саме так моє захоплення переросло у професію.
– Чому Ви малюєте саме пейзажі?
– Як відомо, пейзаж – це змалювання природи, а вона, у свою чергу, відіграє неабияку роль у моєму житті. Природа прекрасна в усіх її проявах і в усі пори року. Вона жива, тому неповторна. Немає однакових місць на землі, усі вони унікальні. Більш за все я люблю рідні краєвиди. Буває, ходжу вулицями міста й набираюсь натхнення та життєвої сили. Але, як це не дивно, бувають і такі люди, які категорично не сприймають та не розуміють такого жанру написання картин. Звісно, я не хочу все життя малювати пейзажі. Я також планую писати портрети. Але це вже зовсім інша справа, яка вимагає інших навичок і підходів.
– Тобто природа є музою для Вас?
– Можна сказати й так. Природа – це нескінченний ресурс мого натхнення. Гуляючи живописними місцями Запоріжжя, я відпочиваю від метушливого темпу життя й насолоджуюсь цими митями.
– У 2008 році Ви відкрили галерею «Art L’». Розкажіть, будь ласка, про це детальніше.
– Бажання відкрити галерею в мене насправді не було. Мої друзі запропонували зробити приватну студію. Погодившись, я купив квартиру й почав перероблювати її під офіс. У процесі переробки зрозумів, що все ж варто зробити галерею, і не помилився. Ця ідея з’явилася у мене інтуїтивно, спонтанно. Я розумів, що галерея не може бути джерелом прибутку, це є суто творчим та культурологічним проектом.
З часом справи налагоджувалися, ми почали запрошувати художників, робити виставки. Спочатку було важко, але це лише тимчасові труднощі. Можна сказати, що діяльність галереї робить свій внесок у розвиток культурного життя Запоріжжя.
– Як Ви обираєте художників, чиї праці виставляються у галереї?
– На це питання не можна відповісти однозначно, адже чітко визначених критеріїв при обранні художників у мене немає. Я намагаюся обирати об’єктивно, не керуючись своїми особистими уподобаннями. Напевно, головним керуючим важелем для мене є талант митця. З радістю можна сказати, що талановитих молодих художників у нас багато й охочих виставити свої картини в галереї також вистачає. Виставковий план розписаний на 2012-й та 2013-й роки повністю. Зараз ми записуємо вже на 2014-й. Це свідчить про успішність галереї.
Було багато випадків, коли художники виставлялися у нас двічі, а інколи й тричі. Це не може не радувати, адже такий ажіотаж говорить, перш за все, про культурний рівень нашого міста і людей. Якщо галерея має успіх, то це означає, що люди цікавляться мистецтвом, що вони естетично виховані.
– Ви викладаєте основи образотворчого мистецтва для усіх охочих. Викладання – це спосіб заробити чи дещо більше?
Викладання є однією із головних справ мого життя, адже цим займаюся вже п'ятнадцять років. Раніше я викладав в університеті, але там неможливо розкрити й пояснити усе, що б ти хотів, через велику кількість людей. І тому я вирішив викладати приватні уроки, навчаючи всіх охочих. Такий метод є продуктивнішим, адже можна у повному обсязі приділити людині увагу, пояснити, виправити та допомогти. Звісно, певною мірою викладання – спосіб заробітку, адже жити на щось потрібно. Проте я не сприймаю це винятково як роботу. Для мене це можливість збагатити чийсь творчий потенціал. Дуже приємно, коли до тебе приходить людина, і на твоїх очах вона прогресує, оволодіває певними навичками та уміннями, розвивається як художник.
– Чи всі можуть навчитися малювати?
– На жаль, не всі. Тут перш за все потрібен талант. Але якщо ти не спробуєш, то ніколи й не дізнаєшся, чи є малювання захопленням усього твого життя. Це як у точних науках – можна змусити вивчити правила, але самої суті предмету не зрозуміти. Так і тут. Щоб стати дійсно успішним художником, потрібен талант. Також важливим критерієм є бажання. У моїй практиці були люди, які дуже хотіли навчитися малювати, але у них це не виходило. Зазвичай ці люди входили в депресію та розчаровувалися. Цього робити в жодному разі не варто. Треба хотіти навчитися, хотіти відкрити себе. Лише через клопітку працю можна домогтися результату та навіть відкрити в собі талант. Однак це стосується не лише малювання. Якщо ти хочеш чогось навчитися, треба лише повірити і йти до своєї мети.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Марія Діліон
