Квітка непотрібна, якщо вона не квітне.
Японська мудрість
Журналістська діяльність найчастіше покликана зафіксувати миттєвість, зупинити мить, адже журналісти працюють з актуальними подіями, проблемами, явищами. Плоди їх творчості ціняуються досить недовгий проміжок часу – до наступного резонансного повідомлення.
Квіти – це також діти миттєвості. Довго дозріваючи, вони радують своїм цвітінням і пахощам всього декілька днів. Потім, втративши свою красу і привабливість, стають непотрібними.
Доля журналістів і квітів дуже схожа. Обом необхідний час, аби «розквітнути» – навчитися працювати, стати справжнім досвідченим та об’єктивним професіоналом. І перші, і другі, на певний час, стають центром уваги багатьох людей. Але, на жаль, дуже скоро ця увага перефокусовується або на нову квітку, що от-от розцвіла, або на інший журналістський матеріал, що має більшу соціальну значимість.
Але на цих очевидних висновках схожість журналістів з квітами не завершується. Пам’ятаєте слова Сергія Єсеніна:
Я только тот люблю цветок,
Который врос корнями в землю,
Его люблю я и приемлю,
Как северный наш василёк.
Як квіти, так і працівники мас-медіа, можуть бути такими, що «проросли» або «не проросли» у землю. Це означає, що деякі з так званих «акул пера» не «горять» своєю професією. Вони можуть швидко абстрагуватися від робочих проблем, переключившись на родину чи розваги, у них в голові перед сном не метушаться сотні ідей стосовно кращої реалізації нового проекту, вони не обдумують щосекундно питання для чергового інтерв’ю і не шукають креативних рішень стандартних завдань. Так, вони є працівниками ЗМІ, але журналістами їх назвати просто язик не повернеться.
Ще одна спільність квітів і журналістів – універсальність. Букети є традиційними як на весіллі, дні народженні, так і на похоронах. Вони не завжди є символом радості, веселості чи свята, скоріше, поваги та уваги. З журналістами так само: в один день інколи доводиться робити матеріали з контрастних подій. Наприклад, про захист бездомних тварин і репортаж про смерть дитини через укус скаженого собаки-безхатька. Як тут не стати циніком?! А про те, що одна і та сама людина повинна писати про конституційну кризу, інфляційні процеси та нові види пластикових вікон, навіть говорити не варто – це очевидна риса журналістської універсальності.
Після такої мінорно-трагічної нотки, слід сказати, що насправді, і квіти, і журналісти – це бійці, які воюють на стороні добра. Анатоль Франс сказав: «Скільки б ми не говорили про пустоту життя, іноді достатньо лише однієї квітки, щоб змінити нашу думку». Так само і журналісти мають силу впливу на настрій, переконання і оцінки, і навіть не однієї людини, а цілого суспільства!
Після усього наведеного вище, крокуси на Алеї журналістів біля другого корпусу ЗНУ набувають особливого, сакрально-символічного значення. Їх швидкий і такий вибухово-разючий розквіт ознаменовує сплеск у журналістській діяльності, ту цікавість і захоплення публіки матеріалом, що написаний не просто на актуально-значущу тему, а написаний ТАЛАНОВИТО! А така швидка загибель перших паростків теж не випадкова – у реальному житті інтерес до одного конкретно взятого матеріалу згасає блискавично. Але сам журналіст, створюючи нові і нові публікації, продовжує життя своєї квітки – свого таланту.
Іоанн Кронштадтський сказав, що квіти – це залишки Раю на землі. Звичайно, журналістів до янголів не прирівняєш, але вони наділені особливою Силою – силою творити не ілюзорний, а справжній Рай.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Катерина Сиваш
