122 роки тому в Києві, тоді ще в Російській імперії, на світ з'явився хлопчик, якому на роду було написано стати однією з центральних постатей світової літератури. Михайло Опанасович Булгаков – лікар і письменник, драматург і актор. Це таємна, загадкова особистість, суперечки про життя якої ведуться й досі.
Юність
Мало що відомо про дитинство великого російського письменника. Роки періоду його зростання пройшли у Києві, який надалі стане основним героєм усіх його творів. Сім'я була багатодітна, й ніяких особливих умов Михайлу не надавалося.
Пізніше, вирішивши пов'язати свою долю з медициною і вступивши до відповідного факультету Київського університету, Булгаков отримає диплом про затвердження «в ступені лікаря з відзнакою з усіма правами й перевагами, законами Російської Імперії цього ступеня присвоєними». Він почне практику й незабаром стане відомим лікарем.
Після початку Першої світової війни деякий час Михайло Опанасович працюватиме в прифронтовій зоні, рятуючи поранених і тяжкохворих. Одного разу йому навіть доведеться відсмоктувати дифтеритні плівки з горла хлопчика за допомогою спеціальної трубочки. Одна з таких плівочок потрапить в горло лікаря й стане основною причиною нестерпних болів. Аби врятуватися від цього болю, Булгаков почне вживати морфій.
Цей препарат завдасть нещадної шкоди організму, й письменник до кінця своїх днів страждатиме від нападів паніки, болю й жахливої ломки кожного разу, коли згадуватиме про існування цього препарату.
Зрілість
Уже в 1913 році на той момент ще практикуючий лікар обручається зі своєю першою дружиною Тетяною Лаппа. За спогадами очевидців, це була справжнє кохання. Вони в прямому сенсі слова до неможливості захопилися один одним. Здавалося, нікого в світі більше не існувало, крім них двох.
Однак, такий щасливий союз скоро почав давати тріщину: постійні матеріальні труднощі стали причиною багатьох сварок і недомовок у сімействі. Нескінченно віддана Тася, як чоловік називав її, щоразу шукала способи, щоб виплутатися з боргів.
Але Михайло Опанасович був людиною несерйозною, і його не особливо турбувало те, звідки дружина брала гроші. Він був, як і багато творчих особистостей, легковажним. Мати лаяла його за цю рису характеру. За словами Тетяни Лаппи, коли вони приходили до неї пообідати, та відразу розуміла, що всі коштовності закладені по ломбардах.
Якраз у цей період Булгаков страждає від залежності до морфію. Саме перша дружина Тасєчка допомагає йому спочатку знаходити препарат. Він навіть намагається приохотити Тетяну Лаппу до наркотиків. Будучи вагітною, вона незабаром розуміє: ні до чого хорошого такий спосіб життя не приведе. Щоб дитина була здоровою й жила у статку, потрібно терміново змусити чоловіка відмовитися від цієї пагубної звички. На жаль, нащадку так і не судилося народитися.
У грудні 1917 року сім'я вперше їде до Москви, аби провідати дядька Михайла. Саме він став прообразом Преображенського у відомому творі «Собаче серце», що був опублікований у 1968 році. Вже після повернення до Києва, коли Булгаков продовжує свою практику, він повністю відмовляється від вживання морфію.
Для практикуючого лікаря настає «золота доба»: під час Громадянської війни його мобілізували як медика УНР. Він стає військовим лікарем Червоної армії, але незабаром переходить на бік Збройних сил Півдня Росії; встигає працювати в організації «Червоний хрест».
У цей же час він активно розгортає свою літературну діяльність. Важко повірити в те, що людина, творами якої зачитуються в усіх куточках планети ось вже не перше покоління, значний відрізок свого життя не визнавалася літераторами тієї доби. Жодне серйозне видання не приймало його рукописи і, здавалося, лише віддана дружина вірила у талант свого чоловіка. І ось, у період Громадянської війни, він починає активно публікуватися в газетах. Найпершою світ побачила стаття «Грядущі вісті».
Після тривалого життя в бідності, сім'я нарешті може собі дозволити жити на широку ногу. Вони переїжджають до Москви, на вул. Велика садова, будинок №10. На той момент це місце було своєрідним серцем усієї творчої діяльності Російської імперії. Багато письменників та акторів тут жили, писали й святкували значні події. Серед постійних мешканців були Шаляпін, Прокоф'єв, Мейєрхольд. Однак, це товариство ще було закрите для письменника-початківця. Увесь час він бігає редакціями, намагаючись прилаштувати свої рукописи й отримати хоча б якийсь гонорар, працює рознощиком листів у третьосортній газеті «Гудок».
Найбільше захоплював Булгакова хуліган Єсенін. Сергій Олександрович був справжньою зіркою всіх вечірок: гарний, статний та трохи божевільний. Булгаков мріяв стати такою самою постаттю Москви того часу.
У 1923 році він вступає до Всеросійської спілки письменників, а за рік знайомиться з новою майбутньою дружиною Любов'ю Білозерською. За словами сучасників, на відміну від кохання до Тетяни Лаппи, між Булгаковим та Любов’ю була лише пристрасть. Це полум’я між ними тривало довгі години й значну частину дня вони проводили у себе в кімнаті, зовсім не виходячи звідти. Але дуже скоро ці почуття згасли, Любов починає відкрито зраджувати своєму чоловікові. Вона зовсім не хотіла чути про можливі матеріальні труднощі, а Михайлу Опанасовичу доводилося все вирішувати самостійно. Окрім цього, за своєю натурою, він завжди хотів чути компліменти, які його значно стимулювали, а Білозерська не могла цього дати.
1926 рік осяяний гучним успіхом п’єси «Дні Турбіних» у Московському художньому театрі. Сам Сталін, генеральний секретар ЦК КПРС, був у безмежному захопленні. Протягом усього дійства на сцені, Йосип Віссаріонович жодним своїм рухом, жестом, мімікою не показав, наскільки йому сподобалося дійство на сцені. Після закінчення п’єси в театрі наступила тиша, усі мовчки сиділи та чекали на реакцію Сталіна, як раптом він підвівся й почав аплодувати. Ця найвища «нагорода» того часу зумовила значний успіх «Днів Турбіних».
Не зважаючи на підкорення жорсткого серця генерального секретаря, критики продовжують не дуже схвально відгукуватися про роботу письменника. За власними підрахунками Булгакова, за десять років його творчого шляху у пресі з’явилося 298 негативних рецензій на його твори й тільки три позитивні.
Вже в 1928 році письменник починає працювати над романом «Майстер і Маргарита» та п’єсою «Кабала святош». А вже за два роки зі сцени театрів повністю зникають «Біг», «Зойчина квартира», «Багровий острів», «Дні Турбіних». Тоді ж він розмовляє з Йосипом Сталіним, і той радить йти працювати до МХАТу. За ініціативою Булгакова, у Московському художньому театрі ставлять «Мертві душі» Гоголя, а сам він грає головну роль у спектаклі «Піквікський клуб» Діккенса. Згодом Сталін знову дозволяє ставити «Дні Турбіних».
Після п’яти років репетицій п’єса «Кабала святош» з’явилася на сцені. Критики розгромили твір, й. не витримавши таких жорстких суджень, Михайло Опанасович йде з театру. Тоді ж Булгаков починає працювати над лібрето «Мінін та Пожарський», «Рашель».
Останні роки життя
Коли п’єса «Батум», що була написана про Сталіна, не отримує дозвіл Йосипа Віссаріоновича на розповсюдження, здоров’я письменника починає різко погіршуватися. Він страждає від дикого болю, викликаного нефросклерозом, продовжує вживати морфій та у той самий час диктує своїй останній дружині останні сторінки роману «Майстер та Маргарита».
Містика в житті Михайла Булгакова
Мало кому відомо, але літератора все життя переслідували цікаві та трохи моторошні випадковості. Ще з того моменту, як у 1907 р. його батько помер від нефриту, Михайла Опанасовича почали турбувати страшні речі: він не міг спокійно спати, постійно повторював, що йому судилася однакова з батьком доля. Не зважаючи на загальні протести, Булгаков продовжував стояти на своєму. Як це не сумно, але 10 березня 1940 року він помер від схожої хвороби.
Більше того, як ми вже зазначали, коли письменник зі своєю дружиною переїжджають до Москви, вони опиняються поруч із «богемною спільнотою». У центрі загальної уваги опиняється «мот и транжир» Сергій Єсенін. Коли поет помирає, нікого не дивує версія щодо самогубства. І тільки Михайло Опанасович ставить це твердження під сумнів. Він продовжує наполягати на своєму, але слів тоді ще не дуже відомої людини ніхто не чує. Тільки згодом суспільство починає казати, що навряд чи Сергій Олександрович зміг би піти до іншого світу за власним бажанням.
Варто зазначити й те, що після друку всім відомого роману «Майстер та Маргарита» дивні речі почали траплятися навколо вигаданих персонажів. Наприклад, під час зйомок екранізації на майданчику постійно руйнувалися декорацій, люди падали та ламали руки. Після закінчення роботи над фільмом режисера Бортко від раку померли Олександр Абдулов (Коров`єв), Кирило Лаврот (Пілат), Андрій Толубєєв (Алоізій Магарич). Олегу Басилашвілі (Воланд) пощастило більше: в нього трапився тільки крововилив. Калягін, що мав зіграти роль Бегемота, отримав два інфаркти та рішуче відмовився від участі у фільмі. А вже за чотири роки від раку помер Олег Янковський, який спочатку мав зіграти Воланда; за п’ять років – Владислав Галкін (Бездомний).
А після зйомок у режисера Кари вмирають оператор Євгеній Гребньов, композитор Альфред Шнітке та Берліоз – Михайло Данилов. А сам Юрій Кара страждає, як колись Булгаков, хворобою нирок.
Використані джерела: livelib.ru, m-bulgakov.narod.ru, knowworld.ru, worldoffacts.ru, 4stor.ru, dic.academic.ru, ria.ru, фильм: «Михаил Булгаков. Проклятие мастера» (2012).
Фото: subscribe.ru, 900igr.net, vshdosug.ru, segodnya.ua, livejournal.com, poetree.ru, brick.in.ua
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Марія Стрельцова
