Холодний ранок і я знову збираю свій студентський портфель. Хоча це і не так велика робота, як було у школі, все одно – без цього не обійтись…
Перша пара розпочалась рівно о восьмій годині, тому біля спорткомплексу я зміг побачити близько півтораста напівсплячих першокурсників.
Оскільки найперша пара у році з фізичного виховання завжди проходить у вигляді теорії, спортивна форма, яку я поспішки збирав цілий ранок, виявилась взагалі непотрібною, але я не засмучився, бо як то кажуть університет то епіцентр знань, науки та вчення, самий що не на є ''Альма-Матер'', а хіба ж може бути вчення без помилок?
Хоча ніхто не бажав нікуди йти, та ще досі пам'ятали, як ледве-ледве стянули свої ноги з такого м'ягесенького та тепленького ліжечка, неймовірний заряд бодрості та жаги до справжніх спортивних перемог отримав кожен, коли ми перейшли воріття стадіону "Локомотив". Вранішнє сонце встає над свіжо-зеленою, росистою травою футбольного поля, і лише декілька самовідданих атлетів долають кола у надії скріпити свій дух та здоров'я. Нас відразу ж розсадили на трибуну стадіону та познайомили з усим викладацьким складом кафедри фізичного виховання. Далі йшов розподіл на групи (відверто я й досі не розумію за яким принципом першокурсників відправляли до тієї чи іншої групи, тому для мене це досі виглядає щось накшталт розподілу на гріфіндор, слізерен так пафлпаф у магічному Хогвартсі). За результатами такого своєрідного жеребкування я опинився в основній групі хлопців-першокурсників, під керуванням загадкового Хагріда на їм'я Миколай Сергійовий. Ледь-ледь ввівши нас у екскурс загадкового та таємничого порталу під кодовою назвою ''фізичне виховання'' Миколай Сергійович відпустив нас готуватися до наступної пари хвили на 40 раніше потрібного, але я, гадаю, не треба наголошувати на тому, що ніхто з нас дуже сильно з цього приводу не переймався, чи не так?
Другою парою була українська мова. Йдучи до аудиторії з таким запалом та бажанням показати свій шкільний потенціал, я гадав що зразу припаду до душі Наталі Василівні, викладачеві української мови. Але не так то сталось як гадалось… Виявляється я не один такий хто приходить до неї на пари. Пропустивши знайомсвто ми відразу перейшли до самостійної роботи, яку мали б виконати за десять хвилин. Здавалося б написати алфавіт для мене, як легше нікуди, але у тому то і річ, що це лише здавалося… Наваливши нам достатньо завдань щоб завести наш мозок у стан аварії, Наталія Василівна з химерною посмішкою поглядала, як колишні школярі пригадували щось типу ''мавпа баффі, кафе птах та ін.'' Звісно це було дещо суворо з її сторони, але, як я казав раніше, саме це і подобається мені у викладачеві. Вона відразу поставила на місце 20 душ, які воліли показати які вони розумні, тому з аудиторії всі виходили так, мов втратили цнотливість…
Останньою межою цього дня сталии факультетські збори, які пройшли у актовій залі. За ці півтори години я зрозумів що найближчі п'ять років (якщо пощастить) я завжди буду хотіти їсти та спати. Не то щоб промови декана та його замів були нудними, просто насправді дуже хотілося додому. Але є одна річ яку я запам'ятаю надовго завдяки цим зборам: наш декан промовив таку, досить цікаву фразу, щось типу того, що студентом я буду лише тоді коли здам першу сесію… І ось він, новий страх, страх перед сесією… Здавалося б так рано, але він вже наступив, нічого не поробиш, такі суворі студентські будні першокурсника факультету журналістики Запорізького Національного Університету, групи номер 3313-1.
Що ж, боязко та одночасно з цікавістю нового дня лягаю до ліжка, сподіваюсь завтра буде неменш яскравим ніж сьогодні!
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Ценцура Костянтин
