«Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине…»
«Коли приходить кохання, душа наповнюється неземним блаженством. А знаєш чому? Знаєш від чого це відчуття величезного щастя? Тільки від того, що ми уявляємо, нібито прийшов кінець самоті.» (Гі де Мопассан)
Кохання… Хтось вічно його прагне, хтось остерігається, а дехто – бере від нього все! Таке маленьке слово, а несе такий великий сенс у нашому житті. Кожна людина прагне підтримки, кожен хоче почуватися комусь потрібним і знати, що на нього чекають вдома. Коли ти кохаєш, світ навколо тебе змінюється, сірі, повсякденні будні стають світлими променями сонця, ти ніби знаходишся в суспільстві, але не помічаєш навколо себе нікого, окрім однієї людини, яка годинами, днями і ночами просто застрягла в твоїй голові, думках, в серці…
Та що ж ховається насправді за цими небесними почуттями? Люди не помічають за собою, як женуться за коханням, лише б не залишитися самотніми, вони заповнюють свою душевну порожнечу іншою людиною, а чи справедливо це? Користуватися почуттями інших заради власної вигоди. Я гадаю кожен з нас колись кохав, кохає, чи буде кохати. І цілком погодиться зі мною. Адже зовсім не справедливо: коли ти довіряєш людині, проводиш з нею весь вільний час, піклуєшся, оберігаєш та в решті решт – проживаєш з нею її та своє життя, як одне ціле, а вона просто зникає з твого шляху і більше ніколи не з’являється. Потім в твоїй душі з’являється якась порожнеча, яка просто заважає і руйнує тебе з середини і ти знову гонишся за кимось, щоб заповнити цю чорну, пусту діру. У кожного це повторюється лише декілька разів, а хтось все своє життя латає ту діру знову і знову, і все тільки тому, що страх залишитися самотнім, домінує над людиною. В цьому світі не існує нічого вічного, це також стосується прекрасних і в той же час таких страшних почуттів, як кохання.
Не хочеться закінчувати на песимістичній ноті, але вже час зрозуміти і прийняти те, що життя не завжди буде йти рівною дорогою, на ній будуть з’являтися впадини, пагорби та гори, які кожен пройде та подолає по своєму!
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Екатерина Доля
