Як людина яка вдруге згодилась піти у кінотеатр на фільм жахів, фільм «Лімб» мене розважив. Перед сеансом я довго сумнівалась у тому чи хочу я дивитися ці жахи, адже я велика боягузка.
За 10 хвилин до фільму у нас з друзями сталась дуже кумедна ситуація. Ми реготали так, що люди дивились на нас з переляком. Але зараз не про це.
Отже ,початок фільму. У залі починають шуршати усілякими чіпсами, поп-корнами і т.п. Усі в очікуванні жахів.
Сюжет фільму заключався у тому,що у різних вимірах люди прокидалися кожен день, у тому самому дні,який вони прожили. Маленька дівчинка помітила, що щодня усе однакове: їжа, репліки, заняття. Її почали турбувати дивні голоси. І згодом виявилось, що у далекому минулому хлопець вбив усю родину. І це повторювалось з кожною сім’єю яка жила у тому будинку,але вони не знали про це. Тому що один день повторювався раз за разом. По закінченню, як зажди,усі здорові і щасливі. Мені важко пояснити увесь сенс фільму тому, що він настільки заплутаний, просто жах.
Сеанс тривав біля півтори години. На хвилині 30 я зрозуміла ,що починаю засинати. Після половини фільму згадали історію з якої реготали, і почали знов сміятись. Один єдиний раз я здригнулась, але тільки за рахунок гучного звуку, а не від самого сюжету. На цьому жахи закінчились.
До чого я веду. Згадайте тільки усі частини «Пила», «Я плюю на ваши могили», навіть «Зеркала» страшніші ,ніж цей чудо-фільм. І таких фільмів безліч, фільмів від яких стигне кров у жилах. А зараз? Невже кінематограф видихся? Де цікаві сюжети? Неймовірні спец ефекти? Де все це поділось? Можливо, я не великий кінокритик, але ж якщо фільм презентують як жахи, то це повинні бути жахи, а не страшна казочка на ніч для дітей дошкільного віку. Тепер з сумом хочу сказати, що велике кіномистецтво стає настільки банальним, повторюваним, що залишається насолоджуватись відносно старими стрічками.
А фільм «Лімб»…не знаю навіть що про нього сказати. Просто ніякий.
Звертаюсь до молоді! Давайте розвивати свою творчість, неповторність. Навіть, якщо вона буде проявлятись у фільмах жахів. Жахи також інколи необхідні.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Анастасія Воскобойнікова
