Питання щодо стратегічного вибору України останнім часом набуває принципового значення. Політики, бізнесмени, державні діячі вважають за обов'язок висловитися з цього приводу і представити суспільству свою власну позицію.
Кожна з представлених стратегій безумовно має право на існування і ґрунтується на певному аналізі як світових тенденцій, так і досвіду вступу до ЄС різних країн центральної і східної Європи. На цю, умовно кажучи, матрицю накладається власне бачення тієї або іншої особи на спосіб входження України до ЄС, розглядаються потенціальні вигоди або загрози такого союзу і робляться висновки – чи є для нашої країни перспектива стати рівноправним членом Європейської спільноти, або ні. На цьому тлі вже й розробляються відповідні політичні заяви, пропаганда або анті пропаганда ідей Європейського вибору України.
Кажуть, що Україна політично ніколи не була складником Європи і не належить до західної цивілізації.
Насправді, Україна ще за часів Київської Русі була впливовою європейською державою, а демократичні традиції українців історично пов'язують їх із європейською цивілізацією.
Кажуть, що зі вступом до Європейського Союзу українці ризикують втратити власну національну ідентичність.
Насправді, базовим принципом європейської інтеграції завжди було збереження національної ідентичності та різноманіття культур країн-членів, а багата українська культура не лише не загубиться, а й здатна збагатити загальноєвропейську культуру.
Кажуть, що найбільш ефективною роллю України на міжнародній арені є роль буфера між Росією і Європою.
Насправді, такий буфер буде приречений на удари з обох боків, тоді як роль активного члена об'єднаної Європи надає можливості реалізувати економічні, безпекові інтереси України та її потенціал регіонального лідера.
Кажуть, що Україна має інтегруватися в Європейський Союз тільки разом з Росією, а самостійний шлях України до Європейського Союзу ускладнить її відносини з Росією.
Насправді, Росія є євроазіатською країною і, на відміну від України, ніколи не заявляла про бажання вступити до Європейського Союзу, в той час як для України членство в ЄС є природним кроком на шляху повернення в Європу.
Кажуть, що економіка України не здатна конкурувати з ринковими економіками країн ЄС, а потужні європейські корпорації є загрозою для українських підприємств, які будуть неспроможні конкурувати навіть на внутрішньому ринку.
Насправді, неконкурентоспроможними є лише окремі галузі української економіки із застарілими технологіями, які потребують нагального реформування. Світовий досвід переконує, що здорова конкуренція на світових ринках стимулюй підвищення конкурентоспроможності шляхом залучення нових інвестицій і технологій, підвищення якості продукції, розвитку маркетингу і виходу на нові ринки.
Підсумовуючи це, слід визнати, що від слів про вступ України у ЄС до реальної економічної, політичної, оборонної , одним словом, повноцінної інтеграції нам належить дуже плідно і наполегливо попрацювати і довести, в першу чергу собі, що ми здатні бути конкурентними у глобальному світі, що ми перспективний і бажаний партнер для любої країни або міждержавного утворення. Як стануть нас такими сприймати, то будуть і запрошення до різних союзів, а ми будемо вибираємо за принципом – де нам більш вигідно.
Таким чином, реальної альтернативи інтеграційним процесам у світову спільноту для України немає. Глобалізація і інтернаціоналізація економік, ринків і інформаційного простору не мине жодної країни, в тому числі й України. Головне вчасно і послідовно реагувати на виклики часу, намагатися еволюційним шляхом рухатися в напрямку зближення з Європою. Робити ж питання щодо вступу України у Євросоюз предметом політичних спекуляцій є хибною і небезпечною справою для консолідації українського суспільства і тільки шкодить нашому руханню до цієї стратегічної цілі.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Олька Ганюкова
