Що являє собою патріотичне виховання? На це питання, мабуть, в Україні зможе відповісти не кожна особа. Нещодавно мій 6-річний племінник, побачивши український прапор, вигукнув: «О, Україна!». Мені цікаво, як далеко від таких уявлень про українську державу і народність загалом відійшла сучасна молодь.
У 2012 році в Херсоні було проведене соціологічне дослідження на предмет розуміння патріотизму сучасною молоддю. В опитуванні взяли участь 1474 респонденти-користувачі обласної бібліотеки для юнацтва та юнацьких структурних підрозділів. Щодо ставлення сучасної молоді до розвитку національної ідеї в українській державі 693 людини (47%) вважають, що національна ідея відіграє певну роль, але ця роль не є ключовою для важливих змін у державі. Трохи менше 32% опитаних (472 людини) впевнені, що національна ідея відіграє провідну роль у побудові держави. У той же час респонденти, які складають п’яту частину опитаних, зовсім протилежної думки. Так, 12% (176) запевняють, що національної ідеї немає, а 9% (133) стверджують, що національна ідея не відіграє ніякої ролі ні для держави, ні для людини особисто. Як розуміємо, висновки не дуже позитивні. А все чому? Бо немає в Україні чіткої національної ідеї. Відсутні інститути, які б регулювали виховання національно-свідомої молоді.
У Запорізькому національному університеті на початку жовтня відбулась Всеукраїнська науково-практична конференція на тему: Українське національне виховання: реалії, тенденції, перспективи. Серед доповідачів була Президент Міжнародного освітнього фонду імені Ярослава Мудрого , доктор філологічних наук, професор Валентина Стрілько. Вона вказала на дуже важливу проблему сучасного виховання молоді. На те, що в Україні відсутні документи, що засвідчували б принципи патріотичного виховання. Хоча, правильно буде сказати, що документи є, проте що вони засвідчують?
У Постанові Кабінету Міністрів від 3 листопада 1993 р. N 896 Про Державну національну програму "Освіта" ("Україна XXI століття") є розділ «Національне виховання». Проте патріотичне виховання серед пріоритетних напрямків реформування кілька разів згадується побіжно: «утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей».
У ще одній постанові того ж таки Кабміну «Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства» від 15.09.1999 р. № 1697 знаходимо 91 (!)пункт основних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації Програми. Кожен з пунктів повинні були виконати певні інститути до вказаного строку, як наприклад: «Розробити методичні рекомендації щодо використання державної символіки в оформленні державних установ, навчальних закладів, а також під час проведення урочистостей, відзначення пам'ятних дат. Національна академія наук, Академія педагогічних наук, Міносвіти. 1999 рік.», чи: «Посилювати спрямованість радіо- і телепередач на висвітлення історії та культури рідного краю, традицій і сучасних надбань Українського народу, пропагування здорового способу життя. Держтелерадіо, Мінкультури, Міносвіти, Держкомспорт, Держкомсім'ямолодь, Національна академія наук, Академія педагогічних наук. Постійно.»
Виконувались ці завдання? Схоже на риторичне запитання.
З тексту «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» Указом Президента України № 344/2013 від 25.06.2013 року знято заходи щодо «розроблення та реалізації Концепції національного виховання» та «ключового напряму державної освітньої політики побудови ефективної системи національного виховання дітей та молоді».
У проекті Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання громадян на 2013–2017 роки а також у Концепції громадянської освіти та виховання в Україні відсутні поняття виховання любові до української держави, української мови, української літератури, української культури, плекання знань про історію України. Натоміть використані загальні поняття, такі, як:
- «визнання й забезпечення у реальному житті прав людини, гідності та свободи як найвищої соціальної цінності; утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей як свобода, рівність, справедливість, чесність, відповідальність»;
- «утвердження толерантного світогляду, сприйнятливості до культурного плюралізму, шанобливого ставлення до інших культур і традицій»;
- «формування громадянської ідентичності, відчуття належності до рідної землі, народу; визнання духовної єдності поколінь та спільності культурної спадщини; утвердження почуття патріотизму, відданості у служінні Батьківщині».
Виникає враження, що в Україні намагаються виховати космополітів, а не патріотів своєї держави.
Наводячи власний приклад, можу бути щасливою, бо завдяки моїм викладачам в Обіточненській загальноосвітній школі Чернігівської районної ради Запорізької області, я стала національно свідомою особою, яка має відчуття гордості за власну державу. Проте, повертаючись до історії з власним племінником, розумію, що йому пощастило менше. Зараз він навчається у російськомовній школі. І проблема навіть не в цьому. Можливо там патріотичному вихованню приділятимуть увагу. Сподіватимусь. А покищо намагаюсь власними силами привити дитині національні почуття. Але як? найцікавіше для дітей у такому віці – дивитись яскраві мультики. Шукаю відповідний контент: серед українських телеканалів є два дитячих: «Піксель»
та «ПлюсПлюс».
Перший презентує для глядачів велику кількість анімованих мультиків закордонного виробництва, більшість з яких мають дивні назви, не кажучи про сюжет: «Йой! Пригоди Пігглі Вінкса!», «Малюдк Джейк», «Пінгвіни Озі Бу». Зрозуміло, що головні герої не мають жодного відношення до української культури, і назви мультфільмів далекі від милозвучної української.
Єдине, що радує, цей канал запустив навчальний проект власного виробництва, який навчає малюків українських літер та слів – «ТІВІ Абетка». Проте, племінник вже знає всі літери, тому контент не підходить.
Інший канал – «ПлюсПлюс», презентує більш відомі мені мультики, на зразок «Тачок», «Оггі та кукарачі». Проте вони також не надто популяризують українську культуру. Власний проект – «Казка з татом», де зірки шоу-бузнесу читають книжки для дітей. Така собі вечірня казочка. На щастя, там читають, здебільшого, українські казки. Тож хоч ввечері зможу залучати племінника до української мови та фольклору. На цьому контент вичерпався.
У вересні 2013 року 63 науковці, учасники Всеукраїнських науково-практичних конференцій на тему: «Українське національно-патріотичне виховання: реалії, тенденції, перспективи» підготували звернення до Президента України, Прем’єр-Міністра, Голови Верховної Ради України та народних депутатів з метою звернути увагу на вищеназвані документи та стан патріотичного виховання в країні загалом. Поки звернення «розглядають», мій племінник і тисячі українських дітей дивляться мультики про трансформерів, а ми покоління за поколінням втрачаємо національно і патріотично свідомих українців, які ідентифікують свою державу тільки за національними символами: вишиванками та салом.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Марина Галич
