Доля українського філософа, поета, педагога Григорія Савовича Сковороди мене не просто зацікавила, а й вразила та зламала стереотипи щодо становлення всебічно розвинутої особистості.
С дитинства мені казали і в школі, і вдома, що задля того, щоб стати особистістю, необхідно сплетіння в єдине ціле двох складових. Це, по-перше, сама особистість з її гострим розумом, великою працездатністю, чітко поставленою метою, характером, амбітністю. По-друге, це сприятливе психолого-педагогічне середовище, яке плекає особистість.
Коли я працювала над анкетними даними Григорія Сковороди, то в першій половині його життя побачила сплетіння першої та другої складових. Ось дивіться: народився у бідній козацькій родині 3-го грудня 1722 року в селі Чорнухі Полтавської губернії. А вже в 16-ть років він студент Києво-Могилянської академії. Києво-Могилянка – це було найсприятливіше психолого-педагогічне середовище задля того, щоб зробити Сковороду одним з найосвіченіших людей свого часу. Він досконало володів латиною, церковно-слов’янською, німецькою та польською мовами; вивчав філософські твори античних та сучасних авторів. А подальше, ще й краще. Природа, як кажуть, не відпочивала на Сковороді: юнак мав чудові вокальні дані. І вже в 20-ть років сама цариця взяла його з Києво-Могилянської академії співати в свої придворній капелі. Він міг жити в Петербурзі в розкоші, але ось тут-то внутрішнє «Я» особистості Сковороди ввійшло в конфлікт з психологічним середовищем. Дивакуватість Сковороди, небажання залежати від авторитетів «верхівки» світу роблять розлад в його душі, він знову повертається в рідну Києво-Могилянку.
Та загалом поки все йде гаразд, щодо кар’єрного росту філософа й поета. В 28 років його інтелект зробив свою сприятливу справу, і він, за деякими даними чотири, а за деякими за три роки, був у складі посольської місії. Подорожував країнами західної Європи, пізнавав світ.
І ось тут знову його філософський незалежний дух, що прагнув до свободи, прагнув бути вільним, зробив свою справу: прагнення вільно жити породило багато конфліктів зі світом. Сковорода не став «окрасою монастиря», відхилив пропозицію цариці Катерини-ІІ переселитися до Петербурга, обравши вільне життя. З 70-х років до самої смерті Сковорода остаточно стає мандрівним філософом і вчителем. Він пішки ходив Слобожанщиною, та Лівобережжям, писав діалоги, читав та дарував їх друзям та усім, хто цікавився філософією життя. Навіть його єдине кохання було відкинуте Сковородою, бо ж дійсній філософ має бути один на один з самим собою, щоб мислити над сенсом життя.
Я нагадаю вам лише декілька з безсмертних Сковородинських думок:
- "Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний базікає без пуття";
- "Коли ти твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то… ти щасливий";
- "Дерево по плодах пізнається".
- "Істина спалює і нищить усі стихії".
- "Найбідніші раби нерідко походять від предків, що жили в калюжі великих прибутків"…
Прозваний «українським Сократом» він наполегливо закликав людей: «пізнай себе!», «поглянь у себе!», заклавши основи української класичної філософії.
Відомі такі висловлювання видатних діячів про Григорія Сковороду:
- Тепер є не менше, ніж 250 великих та малих праць, присвячених Сковороді, який, як це загально визнано, — є найцікавіша постать історії українського духу. В цих працях висловлено, напевне, не менше, ніж 250 різних поглядів на Сковороду… (український учений і мислитель Дмитро Чижевський, початок 1930-х років);
- Сковорода вчив, що святість життя — тільки в справах (Лев Толстой);
- Тільки людина, глибоко просякнута християнським духом, могла мати таке натхнення (Іван Павло II).
Григорій Савич Сковорода заповів вибити такий напис на свої могили: «Світ ловив мене, та не спіймав». І ці глибоко філософськи слова в повній мірі відповідають дійсності: світ не зловив вільну козацьку душу, не закував її у золоті ланцюги безбідного царського життя! Душа поета та філософа все зімне життя прагнула свободи, та й вільним птахом відлетіла у вічність! У ХХІ столітті ім’я Сковороди було занесено до списку «Великих українців».
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Яна Назаренко
