Частина перша: ‘’Все они в кожаных куртках, все небольшого роста…’’
На тлі останніх політичних подій, повсякденні вибухові сенсації у ЗМІ різного плану вже стали звичною справою для українців. Ось у таких ситуаціях, саме у цих, як іх називають, ‘’революціях’’ та ‘’державних переворотах’’ дійсно підтверджується думка про те, що суспільство – це, грубо кажучи, стадо віслюків, яке йде на поводу, та яким так легко керувати. Заглиблюючись в історію, та говорячи про першоджерела формування української держави, треба сказати, що протягом усього цього часу простежується наступна тенденція: всі ці князівські міжуособиці, розбрат, розкол території України, залежність від інших держав, формування ‘’вільної’’ України, революції, пакти, укази, універсали і всі подібні цьому речі, насправді повторюються у часовому просторі, і одна сучасна подія є прототипом тієї події, яка вже колись відбувалась на теренах нашої держави. Проблема полягає лише у тому, що у будь-якому випадку та весь час страждає від цього, виключно простолюд, те саме вищезгадане ‘’стадо’’. І що ж робити, запитаєте Ви? А нічого… Треба просто змиритися з тим фактом, що все є так, як має бути, і подібно до того, як найвільніший у світі журналіст ніколи не зможе бути вільним, будь-яка людина з суспільства не може змінити загальне становище в державі. Навіть, якщо ти станеш політиком-ентузіастом, та прийдеш до ‘’владного корита’’, у твоїх силах буде тільки, прямо кажучи, їсти нього, і робити те, що скажуть люди які сиплять щось у це ‘’корито’’. А, якщо намагатимешся посунути когось з сусідніх ‘’їдаків’’ чи виділитись із цього ‘’управлінського прошарку‘’, тебе просто здавлять та виштовхнуть, ті, хто бажають просто їсти і мовчати, а таких, повірте, вдосталь… Саме тому, звичайний українець чи росіянин повинен зрозуміти, що, дійсно, : ‘’Все они в кожаных куртках, все небольшого роста…’’
Частина друга: ‘’Довольно весёлую шутку сыграли с солдатом ‘’ребята’’: раскрасили красным и синим , заставляли ругаться матом…’’
І ось розумієте, у чому суть? Ці ж ‘’ребята’’ у шкіряних куртках, дійсно грають веселий жарт із суспільством, розфарбовуючи його у червоне й синє. Нічого не нагадує? Червоне й синє – це ж одвічні кольори двох політичних супротивників українського влади. Зрозуміло, що у далекому 1988 році, Віктор Цой і не думав ні про що подібне, але ж наскільки правдивими зараз є його образи… Хіба ж сьогодення влада не змушує лаятись матом простих людей? Хіба ж це не справжнє уособлення бандитського ‘’наїзду’’ на бідного ‘’солдата’’. Напевно, не можна знайти кращого порівняння українського народу ніж з цим ‘’солдатом’’. Це ж він, одвічний борець незрозуміло за що та навіщо, це ж він робить те, що йому накажуть, і готовий навіть покласти своє життя за марні слова. Хіба ж це не прообраз звичайного українця, який склався протягом століть?
Частина третя(заключна): ‘’Хотел солдат пройти мимо, но это было не просто…’’
Будемо вважати, що наше суспільство зрозуміло, що, дійсно, ‘’всі вони в шкіряних куртках’’, і не треба вірити нікому і йти у когось на поводу, та подібно до головного героя Ярослава Мельника з ‘’Далекого Простору’’ – ми всі прозріли, розплющили свої очі, та по-справжньому побачили, хто тримає на короткому повідку нашу ‘’тоталітарну демократію’’, і що ж робити далі? Що ж тепер в наших силах, коли ситуація стала ясною, і ми зрозуміли, що нас постійно вводять в оман? Чи можемо ми щось змінити? Чи можемо зламати установлену ще з радянських часів систему? В тому то й справа, що ні… Чим зараз демократична Україна відрізняється від авторитарного СРСР? Справді, що ‘’Жить стало лучше, жить стало веселей’’… Замилення очей тільки створюють образ стабільності, добробуту, та перспективного розвитку, але ж насправді, задумайтесь, що дає нам, ця, так звана, свобода слова? Змогу матюкати владу ‘’ВКонтакті’’? (та й то до певного часу). Звісно, що при сталінській політиці, за таку ‘’свободу слова’’ вже, напевно, більша половина нашого суспільства була б розстріляна та заслана до Сибіру, але ж що нам дають ці можливості вільно виражати свою думку? Що нам дають ці утопічні заклики опозиціонерів, співаків, спортсменів щодо перспективного розвитку України? Можливо, нам краще було б не мати цієї ‘’свободи слова’’, але натомість мати стабільну партію центрального комітету на чолі з головним секретарем? А що, так би і питання вирішувались простіше, і менше сутичок було, люди просто боялись говорити щось про владу, і просто працювали. Саме це і стало б першим шляхом до розвитку економічного становища…
Тож, задумаємось, чи потрібна нам така, безрезультатно-утопічна ‘’свобода’’?..
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Ценцура Костянтин
