Я погоджусь з даним висловом, що «потрібно жити так, щоб відчувати: ти – не кінь, а вершник», бо тільки за допомогою певного контролю життя людини може стати таким, яким вона сама забажає. Та контроль над своїм життям потребує багато зусиль та дуже багато часу. Не кожна людина здатна повністю контролювати своє життя, свої дії, свої думки та емоції. Це копітка робота, але ті хто привчають себе до відповідальності, до об’єктивного погляду на ситуацію, до терпіння, до витримки, до прояву своєї особистості та відстоювання свої прав отримують місце на коні та поводи у руки.
Чому так важливо контролювати своє життя? Бо можна забути про відповідальність, про свої обов’язки перед людьми та насолоджуватися життям й так. Та ніколи не можна забувати, що завжди знайдуться ті, які почнуть контролювати ваше життя. Зазвичай це має вигляд маніпуляцій або тиску. Людина, яка знаходиться під тиском влади, політики, людини або просто ситуації починає робити нерозумні речі. Але окрім тиску, людина, яка не вміє або не хоче контролювати своє життя не має сенсу , не має якоїсь життєвої мети, заради якої вона б жила та вдосконалювала себе кожного дня. Небажання змінюватись, бачити перед собою відкриті горизонти, небажання шукати істину робить із людини сіре тіло без ім’я та особистості. Коли в людині всередині все палає, вона працює, думає, відчуває, кудись поспішає, вирішує якісь справи, робить щось заради себе – то одразу починає з’являтися відчуття того, що ти не просто так живеш. Мало того, що людина вчиться до свідомого контролю над своїм життям, вона також вчиться отримувати від цього задоволення. І це насправді так. Чи ви не отримували задоволення від того, що знали що буде наперед і могли змінити хід подій на свою корись? Чи коли знали, що станеться щось погане й змоги цьому зашкодити, саме через те, що вже вміли контролювати події, які насичують ваше життя.
Важко тим людям, які у даному випадку мають роль «коня», коли їми керують, експлуатують, використовують. Люди через це починають робити якісь нелогічні речі, які шкодять тільки людині, навіть не ситуації. Бо мало хто має змогу одразу ж відреагувати на ситуацію та взяти її під свій контроль, під свою відповідальність. Гарним приклад може виступити герой твору «Хіба ревуть воли як ясла повні?» Панаса Мирного Чіпка. Головний герой не зміг внести контроль у своє життя, не зміг взяти у руки поводи та показати, хто тут вершник. Життя почало калічити його і в кінці кінців він загубив себе як особистість. Він шукав правду, але не зміг нормалізувати своє життя, за що й поплатився найдорожчим – своєю особистістю, тим, з чого він міг побудувати нове ім’я, нову людину. Але мабуть Чіпка робив недостатньо добре або ж зовсім не робив.
Як не дивись на ситуацію, а навіть якщо й насичене життя поганими або хорошими подіями, людина не відчуває заради чого вона живе, поки не побачить своє життя зверху. Коли цей же вершник, наша людина, наш головний герой на сьогодні, сідає на коня, то він одразу бачить усю картину повністю. Він знає що йому потрібно зробити, навіщо потрібно, що він з цього отримає та яка значення має для нього ця дія. Це займає багато часу: постійно щось вирішувати, контролювати, а яка біда з відповідальністю! На це не здатні навіть ті люди, які ніби навчились контролювати своє життя, знайшли сенс буття, але ж з відповідальністю поки що на «Ви». Це не є правильно. Починати треба з себе, з відповідальності за себе, за свою майбутнє, а потім шукати сенс, мету, той горизонт.
Отже, якщо людина не хоче мати над своєю голову іншу голову, яка буде диктувати що робити та як робити, потрібно брати в руки своє життя та працювати над собою, над своїм існуванням та майбутнім. Бо тільки від людини залежить те, ким вони у кінці залишиться: конем чи вершником.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Анна Рябчич
