Відомий журналіст, ведучий програми «Свобода слова» на телеканалі ICTV Андрій Куликов 5 лютого завітав до Запорізького національного університету та обговорив зі студентами-журналістами проблеми висвітлення інформації у часи інформаційної та фактичної війни. «Порогам» також пощастило поспілкуватися з паном Андрієм.
– В чому полягає громадська позиція журналіста?
– Активне відвідування мітингів, викрикування патріотичних лозунгів, суперечки з інакодумцями, участь у сутичках на барикадах – у цьому виявляється громадянська позиція громадянина. Але у журналістів інші цілі. Журналісти мають виявляти свою громадянську позицію у якісному виконанні своїх професійних обов’язків. Крім нас людям ніхто не відкриє переконливу та доказову правду. Ніхто, крім нас, аргументовано не доведе, що відбувається одне, в той час, як дехто каже, що відбувається зовсім інше. Тож відточуйте професійну майстерність і завжди слідкуйте за журналістською етикою. Не заміщуйте істину мету журналістики громадянською позицією громадянина.
– Зараз іде інформаційна війна між Росією та Україною. Росія активно використовує важелі пропаганди. Може, слід опустити деякі журналістські принципи заради української пропаганди?
– Зараз обидві сторони як російські, так і українські ЗМІ спілкуються мовою ненависті. Навіть у певній нашій патріотичній сліпоті вже є загроза. Навіть коли ми переконані, що маємо рацію, коли повідомляємо щось, що нам видається правильним, як журналісти ми завжди повинні залишати простір для сумніву. Адже є якісь факти, які ми зараз не знаємо чи не усвідомлюємо, і які відкриються згодом і поставлять усе в інший контекст. На Донбасі дуже часто люди реагують на українських журналістів, як на ворогів. Легко на це образитися, складніше усвідомити, чому так. Де ми не допрацювали? Де ми полінувалися? Де ми схибили? Де ми збрехали?
Ось тоді й постає питання журналістських принципів. Ними не можна гребувати. Зараз вони необхідні нам так само, як і під час миру, а, може, й ще сильніше. Закінчиться війна, ми повернемося до мирного життя, але якщо ми пожертвуємо на якийсь час журналістськими стандартами, потім відновити їх буде вкрай важко. Ми звикнемо писати казна-що, виправдовуючи це великими цілями.
– Чому російським ЗМІ вірять, не дивлячись на відверту брехню?
– Я проводив експеримент, передивляючись російське телебачення, як вони висвітлювали події Майдану. Дуже скоро стало зрозуміло, як їм вдається подавати інформацію неправдиво. Переважно у новинах там не показують події, там показують кореспондента на фоні палаючих шин чи спалахів коктейлю Молотова. В цей час він дуже впевнено і переконливо розповідає про те, що немовби відбувається на місці подій. Насправді ж картинки, що може підтвердити їх слова, немає. Якби вони показували реальну зйомку з місця подій, то не було б віри тому, що вони кажуть.
У наших ЗМІ також є пропаганда, ми так само любимо навішувати ярлики, типу «у Росії одвічно імперіалістично-загарбницькі нахили». Це легко сказати, але спробуйте це довести. І люди, які не згодні з таким поглядом, не сприймають таких ярликів. Так само, як ми не сприймаємо тих ярликів, які навішують на українських патріотів.
Неправильно реагуємо ми й на людей, що проживають на території Донбасу. Не тому там з’явилося вогнище сепаратизму, що люди завжди були готові перескочити на бік Росії, не тому, що там заздалегідь все готувалося, а тому, що був величезний опір цьому. Коли широкий план Росії не вдався, її агенти, що були розпорошені по українським містам, об’єдналися на близькій до кордонів Росії території, якою виявився Донбас, щоб хоча б там приборкати людей. А тепер згадаємо, наскільки тоді ми їм допомогли. Ми не вислухали жителів тієї місцевості, не порадилися з ними. Момент підтримки був втрачений нами, тому зараз на українські ЗМІ негативно реагують.
Людей охопила інформаційна агресія і вразливість до чуток. Я був свідком ситуації, коли багато людей побачили, що ракети, які зруйнували будинок, летіли зі сходу. Але через декілька днів їх охопили сумніви. З’явилася інформація, начебто ті ракети летіли вже з півдня, а потім взагалі «у бік російських військ».
– Наскільки правдиві в Україні офіційні джерела?
– На офіційні джерела завжди слід опиратися, але не слід сприймати їх на абсолютну віру. Це не професійно. По-перше, слід дізнатися, що означають фрази, які використовуються в офіційних джерелах. В чому різниця між тим, коли нам кажуть: «ситуація в АТО залишається складною», або «ситуація є напруженою», або «ситуація має змінну характеристику» тощо? Що означають фрази «населений пункт під контролем українських військ» або «тривають жорстокі бої»? А саме за цим ховається правда. Наприклад, «жорстокі бої» – це коли вже неможливо вогнем стримувати ворога і бій іде врукопашну. «Територія під контролем» не означає, що там є якісь війська. Це означає, що територію можна прострілювати і так тримати під контролем.
По-друге, офіційні джерела та українські речники також час від часу брешуть або замовчують певні факти, вважаючи, що зараз інформування про це буде шкідливим. Все слід перевіряти.
– У світі функціонують новітні супутники, то чому ми досі не можемо з’ясувати, хто звідки стріляє?
– Тому що обом сторонам вигідно, доводити, що по той бік самі чорти, а по наш бік самі янголи. І я вважаю, що ми маємо постійно ставити це запитання і вимагати на нього відповіді. Президент вперше визнав, що є випадки мародерства з боку українських військових десь у серпні. Одного разу я їхав у потязі з мешканцем села Щастя. І всю дорогу він мені розповідав, як там «живеться». Поміж іншим він сказав: «Я розумію, чому по нас стріляють «сепари», але я не розумію, чому по нас стріляють наші ж». Це чути боляче. І немає аргументованих фактів, ні щоб підтвердити це, ні щоб заперечити. Але коментарі людей підчас набагато цінніші, ніж офіційні звіти.
– Якщо офіційні джерела не завжди кажуть правду, як інформувати людей про події на сході, якщо немає змоги туди поїхати чи немає зв’язків серед військових? Чи слід взагалі тоді про це писати?
– Звісно повідомляти інформацію потрібно, але пошукайте декілька різних джерел. Візьміть декілька різних офіційних джерел, зазвичай дані будуть трохи різнитися. Це вже є причиною для подальшого розслідування. Запитати їх, а чому так. І послухати наскільки правдоподібне буде їх пояснення. Також слід спілкуватися з людьми, які приїжджають звідти, але на стовідсоткову віру не сприймати, адже люди часто там перебувають у стресовому стані. Їх розповіді можуть змінитися вже через кілька днів на безпечній території. Також, на жаль, бувають і свідомі провокації.
– Що робити з коментарями солдатів, які воюють у зоні АТО, коли вони розповідають про те, що часто їх просто ведуть на забій. Направляють у ті зони, які не мають стратегічної цінності, там немає вже живих солдатів, яких слід рятувати, є лише засідки бойовиків, які їх обстрілюють прямою наводкою? Або коли жаліються на неадекватність наказів командирів?
– Треба завжди казати «за їхніми словами». Спробувати пошукати іншу версію. Не треба робити так: «Немає іншої версії, тому ми цього не публікуємо». Докладіть зусиль, щоб вона з’явилася. Ви на цьому набуваєте досвіду. Потім стає зрозуміло, хто вам збрехав, а хто сказав правду, а хто щось перебільшив .
Автор: Марина Ботнарева
Фото: Аліна Булава
