Зараз у моді проводити соціальні опитування, і доволі часто постає питання: « Якщо б Ви побачили, що людина лежить на землі, бувши то без хатчинок чи п’яниця. Ви б підішли, допомогли?», – «Звичайно! Я б підійшла (підійшов) допоміг» – чуємо ми відповідь.
Коли я читаю такі статті, опитування , моя душа радіє, що ми, українці, такі добрі, відкриті та щирі! Але коли я опиняюся на вулиці, в реалі , то моя душа плачить та кричить. Насправді, ми взагалі не бачимо навколо себе нічого. Вза-га-лі. Ми сліпі, глухі, німі. У мене стільки прикладів, що я навіть не знаю, з чого починати..
А мабуть, почну, з маршрутного таксі. Як часто Вам уступали місце? Бувши Ви бабусею, вагітною, дитиною або будучи з дитиною. Зараз навіть питання не стоїть за чоловіків (котрі сидять, а жінки, бабусі та діти стоять), а взагалі про всіх. Якщо ти молода жіночка, це означає, що ти можеш сидіти, коли над тобою стоїть жіночка з дитиною чи бабуся? Ні. На мою думку, ні.
Випадок, котрий надовго закарбувався у моїй пам’яті – це коли людина шановного віку, дідусь, упав на сходинках біля аптеки, а я була на іншій стороні вулиці, і бачила , як його всі обходили, він намагався встати, але не міг. Його просто обходили, всім було начхати! Я швидко перейшла дорогу, і першим ділом спитала: «Все чи добре? Може викликати «Швидку»», – і почала допомагати йому підійматися. Дідусь був не легкий, з першого разу у мене не вийшло, коли на другій спробі я його майже поставила на ноги, тільки тоді мені вирішили допомогли чоловіки. ДЯКУЮ ВЕЛИКЕ! Майже вчасно. Якщо ми не допомагаємо просто людям, що говорити про безхатченків? Або про людину у алкогольному стані? Яка різниця, яка людина, твереза чи п’яна? Ваша справа спитати як він, поставити на ноги чи посадити. Все. Невже важко думати не тільки про себе, дивиться по сторонах, бути добрим до інших?
Ми хочемо міняти країну, хочемо доброго ставлення до себе.
А самі які? Ми змінюємо світ. Які ми – такий й світ . А постає головне запитання , яким Ви хочете бачити свою країну, світ.
Автор: Анастасія Чебердіна
