27 квітня, як зазвичай, я піднімалась із тренажерного залу, який знаходиться у підвальному приміщенні спортивного комплексу ZTR. За 6 років, що я тут займаюся, я знала, що тут грають у волейбол , баскетбол , міні-футбол, але сьогодні перед моїми очима розкинулася гра найкращих у Запоріжжі команд з гандболу – Motorта ZTR . Здогадалася я про це ще тоді, коли приймала душ, адже поруч з ним знаходиться роздягальня черлідерок. Дівчата були на висоті: гарні зачіски, яскравий макіяж, розмальовані костюми, загалом усе відповідало стандартам спорту. Їх речі були всюди розкидані, не можливо було пройти, а голоси лунали немов серени.
«От що значить уболівати за своїх»,- сказала жінка з трибуни. На її слова відреагував чоловік гарної статури та й гукнув: «А то!»
«Напевно колишній спортсмен» – промайнуло в моїй голові. На ньому були темні джинси, червона футболка та чорні кроссівки. Через одягвимальовувався рельєф підкачених м’язів, обличчя прикрашала посмішка.
Усі із задоволенням спостерігали за грою не відводячи очей. Гандболісти завзято боролися за вирішальні бали, напружено бігаючи та товкачись від одних воріт до протилежних. На їх формі та лобі виступали краплі поту, навіть вода не допомагала
Рахунок по завершенню гри був 36-23 на користь Мотора, які, як і завжди, підбігли до уболівальників та подякували за підтримку.
Автор: Олена Міщенко
