Малюнки Олександри Путрі, джерело: infokava.com
На початку зими 1977 року в Полтаві народилась дівчинка Олександра, що походила з родини художника Євгенія та викладачки у музичному училищі Вікторії. З трьохрічного віку почала зображати на папері свій чарівний світ. Побачивши її жагу до малювання, тато власноруч облаштував художню майстерню де згодом навчав доньку основ академічного малюнку.
Проте дівчинка не прагнула до класичного – вона творила у власній манері. Саша з пам’яті відтворювала портрети знайомих, вигадувала по-людському вдягнених тваринок, її роботи вражають оригінальністю й точністю. Чітка плавна лінія, неймовірне відчуття орнаменту, вишукане поєднання насичених кольорів – такі особливості її стилю виділяють мистецтвознавці. Наснаги в творчості юній художниці не бракувало. За спогадами батька, Сашенька (так лагідно її називали батьки) майже не впускала з рук фарби, вона прагнула будь-що стати художницею. «От коли виросту, стану художницею і буду малювати з ранку до вечора… Або навіть уночі», – казала вона.
Однак вирости вона не мала шансів. Дівчинка систематично скаржилась на проблеми зі здоров’ям і у п’ять років лікарі поставили їй остаточний діагноз – лейкемія. Через це вона не ходила до дитячого садочку (вихованням займались батьки), через це вона потім не змогла ходити й до школи (хоч і закінчила перший клас з відзнакою, проте далі вчителі приходили до неї додому). З цією страшною хворобою дівчина боролася шість років і саме цей період став для неї найпліднішим.
Однією з головних пристрастей Сашеньки стала індійська культура. Вона створила багато робіт з індійськими мотивами: малювала акторів індійського кіно, бога Шиву, автопортрет в образі багаторукої богині Калі. Ця художниця випромінювала ніжність і світло. Неймовірна жертовність – роками страждаючи від болю, вона дарувала радість іншим людям, любила все живе, хотіла обійняти весь світ. Навіть в лікарні дівчина збирала навколо себе дітлахів та малювала для них. В одинадцять років Олександра Путря померла.
Батьки не помітили в ній особливого таланту й не хотіли презентувати картини доньки широкому загалу. Однак друзі родини наполягали аби ці робити побачили в Україні і світі. Й через деякий час Саша Путря стала всесвітньо відомою. За своє коротке життя вона встигла так багато, як не всі встигають за довге. І, найголовніше, здійснила свою мрію – стала окрасою образотворчого мистецтва України й світу. Виставки її картин експонувалися більш ніж в п’ятдесяти країнах світу, про дівчинку було знято декілька документальних фільмів і написана документальна повість.
В 1998 році Сашу нагороджено (посмертно) золотою медаллю Христа Спасителя «За життя гідне людини» та старовинною іконою в срібному окладі «Христос Вседержитель». Також, в 2001 році, Президія всеіндійської дитячої фундації «Nehru Bal Samiti» присудила їй свою почесну міжнародну нагороду — національну премію «Каласарі Авангард». В рідному місті Полтаві на честь Олександри Путрі перейменували Дитячу художню галерею та вулицю.
Джерела: «Історія Олександри Путрі, яка за 11 років життя створила понад 2 тисячі малюнків», Суспільне Культура. Це теж зробила вона. – Київ : Видавництво, 2018. – 106 с.
Дмитро Нагорний