Ці слова викликають глибокі й суперечливі почуття. Війна – це лихо, катастрофа, знищення й страждання. Вона руйнує життя, забирає найближчих, накладає печатку травм на душі. Та водночас, вона також змінює нас, дає можливість проявити героїзм та вміння боротися, навчає нас цінувати кожен мирний день.
Моя війна – це не буквальний бій з озброєними противниками, а скоріше внутрішня боротьба з власними демонами, з тими ситуаціями, коли життя ставить тебе на коліна і здається, що немає виходу. Це психологічна війна зі страхами, невпевненістю, низькою самооцінкою.
В кожному з нас є свої особисті битви, маленькі або великі, відомі лише нам. Можливо, це боротьба з хворобою, з труднощами у власній сім’ї, із незадоволеністю роботою або неможливістю знайти своє місце у суспільстві. Кожен із нас зіштовхнувся з цими проблемами у своєму житті.
Але чим відрізняється моя війна від звичайної війни? Вона не має переможців або переможених. Вона не підлягає чітким правилам і тактикам. У ній немає передової, на яку можна відступити, немає зони відчуження, де можна знайти притулок. Це внутрішня битва, що відбувається у наших думках, почуттях і серцях.
Моя війна вимагає сили волі, витримки й впевненості. Вона навчає мене бути мужнім, визначати свої цілі й прямувати до них, не зважаючи на перешкоди. Вона розкриває мої сильні сторони й розвиває внутрішні ресурси, про які я навіть не здогадувався.
Моя війна дає мені змогу зрозуміти, що найбільша перемога полягає у примиренні з собою, у здоланні власних обмежень, у вірі у власну силу. Вона вчить мене цінувати дрібниці, радіти моментам щастя, не зважаючи на весь хаос, що може оточувати.
Тож, моя війна – це мій особистий шлях до зростання, до самовдосконалення. Хоч іноді важко, я не зупиняюся, не схиляю голову перед проблемами. Я продовжую йти, борюся, рухаюся вперед. І кожен день стає перемогою, кожен крок – кроком до внутрішнього миру.
Так, моя війна триває, і я знаю, що вона ніколи не закінчиться. Але я готова до цього. Я вчуся, зміцнююся і стаю кращою версією себе. І хоча вона може бути важкою, вона робить мене сильнішим, тому що моя війна – це не лише боротьба, а й можливість знайти себе та визначити свою суть.
Якщо ж казати про “мою війну” під час справжньої війни в Україні,то можу сказати, що у моїй війні немає танків і авіації, але є самітність і невизначеність. Вона триває у тіні повсякденних зусиль і внутрішнього діалогу.
Кожного разу здригаюсь від вибухів, але вірю в наших військових, які захищають нас ціною свого життя. Так, мені страшно за свою сім’ю та близьких, але виїхати, та покинути свою країну у мене навіть в думках не з’являється. Перед очима часто події минулого року, початку війни, суцільної паніки, масові виїзди з країни та не розуміння, що робити,перше звернення президента, та перші вибухи.
Я втратила багато людей через це,навіть кохану людину. Але я не опускаю руки, я кожен день “воюю” проти цілого світу та не подаю вигляду. Я допомагаю нашій армії всім,чим можу,та дуже хвилююсь за наших захисників. Я вже бачу, як в один прекрасний день мільйони українців по всьому світу будут кричати про перемогу, та співати гімн України. Слава Україні!
Софья Савченко
