Із самого дитинства я мріяла стати журналістом. Напевно кожну людину в дитинстві запитували:” А ким ти хочеш стати, коли виростеш”? І я з впевненістю завжди відповідала – журналістом. Роки йшли, а моя відповідь не змінювалась. Мені здавалась ця професія досить престижною і не одноманітною. Однак моя цікавість згодом впала і на акторство. Я дуже часто у школі брала участь в різноманітних заходах, де треба було перевтілюватись у ту чи іншу роль, я завжди дуже боялась перед виходом на сцену, але як тільки виходила, хвилювання зникало і я відчувала неймовірну легкість і впевненість у своїх діях. Мені подобалось, що таким чином я могла поборювати свої страхи.
Ну що ж, повернемося до журналістики. Як ви вже зрозуміли, про акторство я згадала не дарма. 11 клас. Випускний, переді мною стоїть важливе рішення – на кого ж все ж таки йти вчитись. І я знову не довго думаючи вибираю журналістику. Взагалі, без жодних варіантів. Я сказала, що піду на журналіста і крапка. Я вирішила спробувати себе у цій професії. Починається навчання, я знайомлюсь з азами професії, і найперше що змусило мене сумніватися у тому, чи моя це спеціальність, це те, що у мене не було навіть кумира. Тобто, не було людини, з якої я могла б брати приклад, на яку б хотіла бути схожою. В якийсь день я серйозно про це задумалась, і, чесно кажучи, мене це дуже засмутило. Буду відвертою, я вже почала думати, що помилилась, що це не моє, що я просто не зможу бути серйозною журналісткою, вести прямі ефіри чи писати сценарії. Однак згодом зрозуміла, що моя мрія з’явилась тільки завдяки розважальному контенту. Тобто, я любила різні тревел, камеді, музичні, танцювальні програми, одним словом те, що могло підняти людям настрій, перемикнути від поганих думок, додати натхнення, мотивувати. І я збагнула, можливо і я хочу займатися журналістською діяльністю саме в цьому напрямку. Мені б хотілось дарувати людям емоції, можливо вести якийсь блог, або ж допомагати створювати різний розважальний та пізнавальний контент.
То до чого ж я все ж таки писала щодо акторства. Я досі однією частинкою душі лежу до цієї справи, вона мене надзвичайно манить, така ж історія і з журналістикою. Тому я думаю, можливо в моєму житті ці дві професії будуть тісно переплітатися одна з одною, я хочу спробувати себе в усьому тому, що мені подобається, хочу робити щось нове, якось експериментувати, вийти за рамки, не боятися, не соромитися, і займатися справді улюбленою справою.
В журналістиці я все ще почуваю себе не впевнено, мені дуже страшно спробувати щось нове(наприклад, провести ефір на радіо чи телебаченні, чи щось в такому дусі), а от що мені подобається в акторстві, так це те що я можу імпровізувати, бути собою. До прикладу, візьмемо прямий ефір на телебаченні. Ведучий має бути стриманим, чітким, зібраним і серйозним, бо він професіонал своєї справи. Нічого зайвого, так і має бути, але як тільки-но я ставлю на його місце себе, я розумію, що ні, це не моє. Але ж журналістика – це не тільки прямі ефіри та серйозність. Це також творчий підхід до розповіді, вміння знаходити цікаві історії, які можуть змінити суспільну думку. Це можливість спілкуватися з різними людьми, від політиків до звичайних громадян, і донести їхні думки та переживання до широкої аудиторії. Журналістика містить в собі й розважальний контент, і аналітику, і розслідування. Вона дає змогу працювати в різних форматах – від тексту до відео, від блогів до подкастів.
Ну що ж, перейдемо до висновків. То яка ж журналістика про яку я мрію? Я мрію в журналістиці не втратити себе, найголовніше бути чесним журналістом, і не піддаватися дезінформації, тобто не виставляти матеріал, той який наразі на хайпі, просто задля створення контенту, а доносити людям тільки перевірену інформацію. Дуже б хотілось в цій спеціальності виходити за рамки, відкривати щось нове, однак при цьому залишатися професіоналом своєї справи. Я б хотіла не лише інформувати, а й емоційно зачепити свою аудиторію. Тому, буду й надалі розвиватися у цій справі, задля здійснення своїх мрій.
авторка: Олена Рачук
