Що робити, коли твої прагнення зробити найкращий рок-гурт усіх часів розлітаються на дрібні шматочки в той час, коли однокласник отримує великий контракт щодо свого бенду? Правильно, знищити конкурента! На цьому принципі здобуття популярності і будується концепція фільму «Вбити Боно» режисера Ніка Хема.
Ви не побачите в ньому біографічний шлях створення легендарних «U2», аж ніяк. Епоха семи десятих показана тут очима маленького гурту з Дубліна «Shook Up!», котрий усіма силами намагається пробитися до слави світових рок-зірок. І в них це обов’язково б війшло, якби не маленьке «але».
Вже з перших хвилин фільм налаштовує читача на швидкий темп викладу сюжету, який насправді є дуже простим, як і головні герої. А починається історія, коли Ніл МакКормік дізнається, що в школі створюється новий гурт і заздрість змушує хлопця не залишатися в стороні та попрацювати над аналогічним проектом. Вже через місяць обидва гурти стають відомими і майбутні «U2», отримавши шанс вирушити у перший гастрольний тур, пропонують Нілу поїхати з ними. Аж тут головний герой і приймає доленосне рішення, яке згодом ще довго буде згадувати: він відмовляється. З цього часу про Боно ми забуваємо і півтори години просто відриваємося та посміхаємося, дивлячись на кумедні пригоди героїв. Ніл з братом ідуть до Лондона, де сподіваються записати альбом на відомому лейблі, знайти дівчат-фанаток та жити приспівуючи. «В нас є те, чого нема в інших – братерство», – впевнені герої, не здогадуючись про майбутні проблеми та поразки.
«Вбити Боно» – ще один проект, що своїми зборами підтверджує: бюджет не завжди грає велику роль у становленні популярності фільму. Режисер Нік Хем, що сам є ірландцем, чудово передав весь драйв та колорит рок-епохи 70-х. «З життєвої трагедії вийшов непоганий англійський юмор, про те, як можна постійно приймати невірні рішення у житті та помилятися абсолютно щодо всього»,- ділиться з журналістами режисер. Головний акцент, звісно, поставлений на виконавцеві ролі Ніла МакКорміка, якого зіграв улюбленець жінок Бен Барнс, відомий глядачу за драматичним трилером «Доріан Грей» та фентезійною сагою «Хроніки Нарнії». Другорядний акторський склад теж порадував: Роберт Шиен, Крістен Ріттен та Піт Постлетвейт (роль веселого райдужного дідунця-гея була останньою в його житті), за плечима котрих теж чимало ролей у світових бестселерах кіно.
Не дивлячись на невеличку натягнутість, та деколи невдале прагнення режисера знову і знову балансувати між необтяжливою комедією та сімейною драмою, фільм сподобається усім, хто так чи інакше відчуває у собі тягу до рок-музики. Також режисер доволі вдало поєднав у «Вбити Боно» ефектні виступи акторів, чимало еротичних сцен та інші розваги рок-музиканти того часу. Особливу пошану творцям фільму треба віддати за прекрасний сайндтрек. Багато глядачів будуть здивовані, коли дізнаються, що усі сольні партії виконали саме Барнс та Шиен, та зробили це ідеально. В результаті вийшов добрий фільм про егоїстів, котрі завжди слухають тільки свій внутрішній голос за заплющують очі на шанси, які дає їм доля. А ще «Вбити Боно» слід подивитися хоч би через веселе знущання над самими «U2».
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Константин Андреєв
