Цієї суботи, 13 квітня, у Львівській майстерні шоколаду в Запоріжжі відбувся музично-поетичний вечір, під час якого українські таланти продемонстрували свою майстерність.
Не дивлячись на те, що на календарі вже другий місяць весна, за вікном досі гуляє студений вітерець, а на небі пливуть важкі крижані хмари. Саме тому втомлені від довгої сірої зими, надихнувшись атмосферою містики і кохання «Лісової пісні» Лесі Українки, запорізькі музиканти й поети вирішили зустріти і привітати весну своїми найкращими піснями і віршами.
Творча група «Своєрідне Коло» організувала цей захід, щоб поділитися своїми думками та емоціями. Цього суботнього вечора всі присутні «ламали греблі між щирістю і коханням, міркували про жіночу вдачу й чоловічу любов та зазирнули в глибокі, темні печери свідомості, щоб віднайти в них секрети щастя і долі».
Казковий вечір відкрив Валентин Терлецький, в ролі «Того, що греблі рве». Його пісні пронизані девізом «жити, творити і любити». Це дуже символічне поєднанням, адже «Той…» традиційно уособлює енергію пробудження від зимового сну. Тож під час свого виступу, співак ніби намагався пробудити всіх присутніх, запалити в душі полум’я та змусити очі слухачів світитись: «Можливо ці пісні й викликають легкий весняний сум, але саме завдяки йому ми замислюємось про щирість, любов та поезію», – сказав Валентин Терлецький.
Наступною вражати своїм талантом вийшла Олександра Сергієнко. Її образом на цей вечір була Русалка Польова. Поетеса одразу ж зізналась, що «ніколи не асоціювала себе з цією істотою, але прочитала «Лісову Пісню» Лесі Українки та зрозуміла жіночу долю і вдачу». Олександра додала трохи «водяної» лірики до цього вечора. Вона поділилася спогадами з присутніми про свою подорож до Барселони минулого літа та розповіла, що саме це місце надихнуло її на створення однойменного вірша «Моя Барселона». Окрім цього, шанувальники її творчості змогли почути «Лирическую песню» Володимира Висоцького у власному перекладі поетеси.
Навряд чи хтось зможе посперечатися з тим, що весна – найвідповідіший час для того, щоб відчути в своїй душі казковий початок чогось невідомого та нового. Тож, наступною на сцену вийшла Ольга Філіпова в образі Русалки Озерної: «Майже кожний хоче бачити поряд людей, яких нам бракує. Хочу, щоб в вашому житті завжди були присутні близькі вам люди», – саме з таких слів поетеса почала свій виступ.
Її неймовірні вірші символізували те яскраве почуття, що зветься любов’ю, адже саме воно «повертає тебе від сірої буденності до життя».
Вже досить відомий юнак Pat Seventhproof отримав можливість заспівати наступним. Образ дістався йому не з легких – «Той, що в скелі сидить» – міфологічна істота з «Лісової пісні», яка ловить людей, мавок і русалок та мучить їх. Але, на щастя всіх присутніх, нічого спільного з цією вигадкою Лесі Українки хлопець не показав. Натомість, він заспівав чудові, зворушливі пісні. Слід зазначити, що саме цього вечора було презентоване творіння, яке, за словами співака, «донині ще ніхто не чув».
«Дещо сумбурні тексти, не все може бути зрозумілим, але головне – настрій та гармонія», – зворушливо зауважив Pat Seventhproof.
Дійсно, головне – відчувати в душі тепло та спокій. Саме з таким настроєм вийшла поетеса Олена Панасюк. Своїми віршами вона ніби уособлювала Долю Лукаша, яка колись супроводжувала щастя юнака. Вірші Олени надзвичайно драматичні, хвилюючі та чуттєві. Поетеса змогла показати всю пристрасть, весь той настрій, який супроводжував її під час написання своїх віршів.
Уляна Кривохатько – Мавка, яка змогла надихнути присутніх своєю чарівною поезією. Один зі своїх витворів Уляна «посвятила усім присутнім у залі інтровертам». Користуючись нагодою, вона презентувала два вірші, «один із яких символізував певний початок у житті, а інший – кінець». Про який саме період говорила поетеса, залишилося таємницею, але саме такі маленькі секрети й зробили цей вечір дещо містичним та непередбачуваним.
Останніми на сцену вийшли Микола Білик та Ксенія Шерстякова в образах Лукаша та його Музики, відповідно. Микола зізнався, що «більше за все полюбляє «Трагедію» Лесі Українки». Саме цими словами юнак вивів вечір поза межі «Лісової пісні» та надихнув слухачів на глибше занурення в творчість цієї неповторної письменниці. Наостанок Микола та Ксенія заспівали «пісню про безумовну любов, яка є у кожного в житті. Про те почуття, яке пробуджає в нашій душі достатньо світла і тепла»
Завдяки вишуканим ласощам із меню Львівської майстерні шоколаду, присутні змогли насолодитися музикою, поезією, солодким смаком та замислитись про те, що є близьким, а що незбагненним.
Фото: http://vk.com/zp_vesna
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Марія Стрельцова
