Велодень розпочинається тут, біля першого річкового району Запоріжжя. Ще здалеку ми бачимо, як Ленін вітає всіх велосипедистів у себе на площі. Їх зібралося близько тисячі. Однак це не все: з проспекту ще під’їжджають люди.
Праворуч від нас патрульне авто ДАІ та кіоск із безалкогольними напоями, біля якого зібралася черга. Серед присутніх зустрічаємо багато молоді, людей похилого віку, сімейних пар із дітьми. Підходимо до самотнього парубка:
– Добрий День! Скажіть, будь ласка, цей захід за мету має пропаганду здорового способу життя, а ви його ведете?
– Авжеж! Думаю, зараз пити й палити вже не модно.
– Коли ви «познайомилися» зі своїм першим велосипедом?
– Ще в дитинстві, в чотири роки.
: justify;”>
– Велосипед часто у вас ламається?
– Ні! Я вважаю, що велосипед, як жінка. Жінка буде завжди в гарній формі, якщо постійно стежить за собою. Так і з залізним другом: якщо не забувати про нього й доглядати, то ніяких проблем.
– А дружина вас не ревнує до велосипеда?
– Ревнує. Але в мене на першому місті вона, а на другому – велосипед. Я її з дочкою теж хотів взяти сюди. Але дочка ще маленька, людей тут багато, не хочу, щоб злякалася.
– А чи були у вас непорозуміння з водіями?
– Були, але до бійки не доходило. Хочу сказати, що частіше з жінками-водіями. У них якась особлива ненависть до велосипедистів. Тому мені довелося обладнати свій транспорт гучним сигналом, щоб на мене реагували.
На площі велелюдно, й уже через хвилин двадцять немає де пройти. Ходити треба обережно, бо навіть у такому натовпі любителі не проти проїхатися між людей. Майорить багато прапорів. Ми підходимо до жіночки у вишиванці з двома прапорами, що кріпить гудок до велосипеда:
– Можна вам поставити кілька запитань?
– Чому саме мені? Тому що я з прапорами?
– Так!
– Ну, прапор України, шила всю ніч. А це прапор Гельдейбергу, міста в Німеччині, я щойно звідти. І хочу розповісти про те, як культурно там усі їздять, ставляться один до одного – автомобілісти до велосипедистів і навпаки. Я за безпечний рух, за культуру на дорозі.
– А розкажіть , будь ласка, про враження від Німеччини. Я знаю, що там є спеціальні велодоріжки.
– Так, вони є! Всюди все позначено, абсолютно ніхто не свариться на велосипедистів.
– Я бачу, ви патріот, бо з вами прапор й ви у вишиванці
– А як же!
Скільки різних велосипедів зустрічається нам: зроблені своїми руками, спортивні, мотовелосипеди, гірничі, дорожні, BMX! Таке ж різноманіття й серед їхніх власників. Хтось відпочиває на своєму «коні», хтось спілкується з компанією однодумців, хтось готується до початку шляху.
Йдучи на жертви заради влучного кадру, хтось фотографує «винуватця свята». Підходимо до його власника:
– Як ви дізналися про цей захід та чи вперше ви тут?
– Ні, я вдруге. Чекав на цю подію, дізнався з «Індустріального Запоріжжя», з сайту zabor.zp.ua.
– Ви давно займаєтеся велосипедним спортом?
– Уже 4 роки.
– У вас тільки один транспорт – велосипед?
– Так, і ноги (посміхається)!
– Чи були у вас колись непорозуміння з водіями?
– Ні, жодного. Я обережно їжджу, не порушую правил, ношу шлем, чого, до речі, багато хто не робить. І даремно. В мене був випадок: я упав з гори на велосипеді, й мене врятував шлем.
– Яку б подорож ви хотіли здійснити на велосипеді?
– Я тричі був у Кримських горах, а в серпні цього року хочу поїхати до Карпат.
– Як ви познайомилися з велосипедом?
– Мене вмовив мій брат, якого я 35 років тому заохотив до подорожей в гори, а він мене – до велосипеда. Корисна річ, я зрозумів, що не помилився.
– Для вас це хобі?
– Ні, це чудовий спосіб відпочити, зарядитися, тримати себе в тонусі. До речі, мені 63 роки!
– Тут дійсно багато людей пенсіонного віку.
– Я вважаю, що всі скоро прийдуть до нормального, здорового способу життя. Зараз його важко вести, саме нормальний, а велосипед дає таку можливість.
– А ви самі ведете здоровий спосіб життя?
– Не зовсім, саме через це я ходжу до басейну, їжджу в гори, щоб компенсувати деякі шкідливі звички.
Вже близько 10-ї години перша колона стартує, й ми спостерігаємо це неймовірне видовище. Своїми враженнями ділиться з нами дівчина, яка прийшла як глядач:
– Мені дуже сподобався цей велодень! Це масове щастя натовпу, що об’єднався для однієї мети, щоб показати всьому місту, що є здоровий спосіб життя, спорт. Які чудові велосипеди, що зібрані власноруч! Як це може не вразити? А маленькі діточки на маленьких велосипедах, за якими мами бігають і притримують, а та малеча, що сидить поруч із татом на великому велосипеді! Це ж круто!
Тим паче, як народ підготувався! Деякі навіть у вишиванках були, нашили прапорів, їхали проспектом з колонками, музикою. Я, до речі, наступного року обов’язково візьму велосипед і приїду на це свято! Були присутні люди різні за віком, від дітей 3-4 років до людей похилого віку.
А ще мені сподобалося, що було багато різних велосипедів. Дівчинка в рожевому на рожевому велосипеді, хлопці в камуфляжному одязі й із велосипедами такого ж забарвлення. А ще, замість шлему, хтось надягнув каску!
Серед спостерігачів і бабусі з дідусями, які пильно дивляться на масштабне дійство. На шляху, за словами організаторів, були падіння, але через поведінку самих учасників. Кінцевим пунктом прибуття для велосипедистів став каскад фонтанів «Райдуга».
Там, за інформацією сайту 061.ua, пройшла акція протесту. Велосипедисти закликали посадовців розвивати велосипедну інфраструктуру. Після цього зробили спільне фото з піднятими велосипедами.
О пів на дванадцяту розпочалися дитячі перегони. Хлопчики й дівчатка змагалися окремо. Координатори й батьки активно підтримували малечу, а ті щосили намагалися приїхати першими. Відзначимо переможців:
6-8 років – д. – Вікторія Шмідт, х. – Іван Сніцаренко
8-10 років – д. – Людмила Алєксєєва, х. – Микита Єжихін
10 – 12 років – д. – Дар’я Загородська, х. – Павло Загородський
12 – 14 років – д. – Анастасія Крутц, х. – Артем Волк
Усім учасникам на пам'ять вручили значки, а переможцям – медалі. Також нагородили хлопчика трьох років, як наймолодшого учасника велоперегонів.
Довкола була спокійна атмосфера. Лунала бадьора музика. Люди відпочивали на траві, активно вболівали. На території розмістили біотуалети та питну воду.
Найцікавішим змаганням виявилися «Сімейні перегони». У цьому конкурсі брали участь 9 сімей. У першому турі з трьох сімей обрали одну, в другому визначили головного переможця з-поміж трьох.
Перегони були схожі на естафету: одне маленьке коло проїжджають діти, передають мамам чергу, їхнє завдання – два кола, а татусям найскладніше – три великих кола.
Іноді результати приголомшували, в кожній сім’ї відчувався командний дух і ніхто до останнього не покладав ні рук, ні ніг.
Перемогу здобули:
І місце – сім’я Буржуєнко
ІІ місце – сім’я Саєнко
ІІІ місце – сім’я Пластініних
За словами однієї з організаторів Марії Свєт, на заході було замало координаторів, щоб організувати весь процес. Взагалі, координування – справа добровільна і невдячна, бажаючих зовсім мало, а велосипедистів багато:
– Людей, думаю, було близько двох тисяч. В цілому, я рада, що ми це проводимо і що люди приїжджають, і що їх все більше. Але засмучує складність організації порядку через несвідомість багатьох і небажання допомагати. Сподіваюся, що наступного року буде краще, – зазначила Марія Свєт.
Фоторепортаж із події дивіться тут.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Євгенія Науменко
