Долю простої української селянки, волинянки Соломії Рощук талановито вписано у вирій ХХ століття на сторінках «Напівдокументального роману» – як його визначає письменник. Вродлива жінка часто чинить за велінням серця. Її з юних літ палко кохають двоє хлопців з рідного села Загоряни Павло та Петро. І дівчині боляче робити вибір між хлопцями, котрі заради одного її доторку чи навіть погляду готові на все. На жаль, через суворість життя, Соломія, кохаючи одного, виходить заміж за іншого, а потім картає себе все подальше життя, бо, незважаючи на щасливу сім’ю, вона не може загасити жагучого полум’я кохання.
Автор змальовує самобутність українського села: виснажливу працю в колгоспі, «розкуркулення», жахіття війни, свавілля представників радянської влади, боротьбу за Незалежність України воїнів УПА. Головна героїня має таке саме ім’я, як її мати, можливо, тому повторює трагічний та суперечливий життєвий шлях своєї найдорожчої людини і прагне кращої долі та майбутнього для своїх власних доньок, одна з яких, також – Соломійка.
«Соло для Соломії» – життєпис що схвильовує і вражає найтонші струни душі, бо в певному сенсі, кожна людина щодня стикається із вибором між обов’язком перед батьківщиною та родиною, коханням та зрадою, бездушністю та співчуттям.
Для мене цей роман став приємною несподіванкою, адже я більш полюбляю жанр фентезі типу творів Мартіна, Роулінг, Толкіна і не покладала великі надії на те, що мене «зачепить». Але Володимир Лис зумів мене вразити незвичною манерою подання здавалося б звичних речей. Приємно, що українська книга може бути дійсно цікавою і стати бестселером.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Наталья Семёнова
