Європа – велика, а справжніх європейців, мені здається, замало. Хто такі європейці, і чи є європейцями українці? Цікаве питання, я думаю. А що? Ми живемо в Україні і саме на нашій території знаходиться центр Європи! Але чи маємо ми право, навіть якщо самі замислимося, називати себе європейцями? Бо які ж ми європейці, якщо нас не прийняли до Європейського Союзу? Щось тут недобре, напевно, ми зробили щось не так? Бо у Європі живемо, а до складу ЄС не входимо. Так, зараз це питання вже розглядається і є багато точок зору щодо того, приймуть нас у Союз або ж ні. Та якщо подивитись на ситуацію без ЄС, то вже зараз чи можемо ми, об’єктивно оцінюючи ситуацію, назвати себе європейцями? На мою думку, європейці – це не просто ті люди, які живуть на теренах Європи, не просто громадяни держав, які входять до ЄС і, авжеж, далеко не ті, хто є емігрантами з Китаю чи Австралії. Які з них європейці? Вони просто живуть у європейських державах, вивчають європейські мови, знайомляться з історією, з культурою, з традиціями. Але для них це просто робота, забавка або збір інформації для якоїсь доповіді, статті чи фільму. Тобто рідко знаходяться люди, які приїжджають або переїжджають до Європи тільки тому, що вона їм близька до душі. Виходить, що багацько народу є людьми, які проходять повз, які щось додають, а щось забирають у всього масштабного менталітету Європи. Я можу вам точно сказати, що європейці – це ті люди, чиї родини, роди, покоління родин живуть у Європі уже дуже давно та їх життя, їх манера поведінки, їх світосприйняття сформовано саме через те, що в них європейська кров. Ці люди знають, яка була Європа, яка вона зараз та якою їй потрібно стати. Знають та шанують свої традиції, для них називатися «європейцем» є серйозною справою. Ото ж бо. Європейців, таких, якими вони повинні бути насправді, небагато, але вони є і у Франції, і у Німеччині, і у Польщі, і у багатьох європейських країнах. Але чи увійде до цього переліку українець зі своєю ненькою Україною та батьком Дніпром? Чи не найголовніше – кожен, хто хоче бути європейцем, має спочатку навчитися вважати себе таким. Неможливо, наприклад, здаватися вчителем, якщо ви вважаєте себе міліціонером, бо ви вже не будете вчити, ви будете заарештовувати, вести кримінальні справи і таке інше. Потрібно привчати себе до того, що кожен із нас європеєць із багатьох причин. Ось одна, найпростіша. На півночі Європи існує Скандинавський регіон. Хто там живе? Люди з Данії, Норвегії, Швеції. Їх можна вважати скандинавами, але вони є європейцями. Наші українські корені були сформовані під впливом поєднання різної крові, в тому числі скандинавської, бо багато українців схожі на скандинавів, також німецької, італійської чи навіть португальської. Тому я вважаю, що якщо ми зв’язані з Європою кров’ю, то вже можемо себе привчати до того, що десь «у крові» ми є – таки європейцями. Та ви ж розумієте, що цього дуже мало? Бо так кожен може. Ось у мене є родичі, які живуть у Європі, в нас спільна кров, тому я європеєць? Не може і не буде такого! Це всього лиш одна з причин, щоб дати стимул людям хотіти, бажати, починати відчувати себе європейцями. Після того, як ми дійшли висновку, що кров’ю ми все ж таки пов’язані з Європою, то потрібно перейти до більш серйозних питань, таких як культура поведінки та культура життя. Якщо подивитись на те, як зараз живуть українці, як вони себе показують перед іншими країнами, то мені соромно називатися українцем! Авжеж, я не кажу про всіх та про кожного. Але це основна маса, яка «робить обличчя» держави, яка відбиває у головному дзеркалі усю культуру нашого народу. Про це наголошувала Ліна Костенко у своїй лекції «Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала», стверджуючи, що саме маса, народ, нація повинна привчати себе до того, що вони вже давно європейці, але вони ще не можуть цього до кінця зрозуміти та обмізкувати. Сумно, бо час іде, а українці тільки почали прокидатися та заявляти про себе. Усе в руках нації, у руках кожної людини, яка повинна діяти заради того, щоб манера поведінки, манера подачі себе у світі змінювалась та вдосконалювалась. Чому справжні європейці кожен день працюють над своєю культурою? Бо вони її шанують та цінують. А нам нічого не потрібно, бо «в нас усе є», а коли очі відкриваєш, то немає нічого. А потім питання: «А це як так? Воно ж було!» То коли воно було? Коли люди цінували? Так а чому ніхто не цінує зараз? Основна риса європейця – це цінність своїх традиції, обрядів, ритуалів, історії, літератури, мови, загалом культури та особливо – цінність нації, народу! У європейців вихований дух патріотизму! В нас же такого немає. А всім же так хочеться бути європейцями.
Українці повинні взяти себе в руки, бо не все так погано, як може здатися на перший погляд. Адже хто є українці? Чи не найсправжнісінькі європейці? А що? Земля європейська в нас є. А що? Вона знаходиться на території Європи, ми майже її центр, її серце, то ж тоді стовідсотково маємо права на звання Європейців. Потім, історію гарну та насичену маємо. Мову наймилозвучнішу маємо. Традиції також маємо, нам тільки треба навчитися їх берегти для наступного покоління, бо стане ні на чому майбутнє своє будувати. Не до французьких же традицій наших дітей привчати! Культура також у нас є, і ми кожного дня тягнемося та вдосконалюємо її за європейським зразком. Але не сліпо треба копіювати усе, що приходить до нас із-за кордону. Треба обмірковувати інформацію: десь щось змінити, десь додати, десь назавжди прибрати й забути що таке колись було, чогось навчитись. Європа – незалежна територія з залежними одна від одної державами. Я не кажу, що кожна країна не може існувати самостійно. Може, але культури різних країн чимось схожі, тільки різняться через власне світосприйняття. Усі європейські країни пов’язані чимось, бо у держав та у націй є щось спільне, але через багатовікові зміни це спільне важко виявити. Та хто захоче, той побачить.
Потім, коли ми вже привчили себе до того, що живемо у Європі, пов’язані з Європою з різних причин та історичними обставинами, що маємо мету повноцінно приєднатися до великої європейської родини, то налагодьмо своє головне дзеркало держави, змінімо старі люстерка, зітрімо бруд із нових та з гордо піднятою головою заявіть про себе! Так, зробіть це! Бо, Ми – Європейці! Живемо в давно сформованій європейській державі та саме настав час стати повноцінним громадянином Європи! Хтось буде казати, що ми не потрібні Європі, що вона нас не чекає і що ми взагалі нікому не потрібні. Та байки це все! Половина європейців пов’язана з нами історично, як і ми з ними. Якщо ми не потрібні Європі, якщо ми не Європейцями, то у Європи зникає великий шматок історії, культури та ціла нація. А це буде дуже дивно! Це як торт, в якому половину відкусили, і він ще приваблює, та вже не так. Тому ми – Європейці – будемо й далі поповнювати та розвивати усю європейську родину!
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Анна Рябчич
