Не встигаю я договорити це слово, як у голові виникають сотні і тисячі асоціацій, образів, пригод. Зараз це слово стало настільки популярним, що, часом, я помічаю як втрачається саме його значення. Як заїжджена платівка починає не точно передавати звуки, так і тисячі людей по всьому світу інтерпретують "патріотизм" по-своєму, з цього і виходить наше, нинішнє, гучне – "Я – патріот!"
Люди стали такі різні. Іноді буває важко зрозуміти хто є хто і чим він захоплений, не кажучи вже про патріотизм, як про велику переслідувану мету. Особисто я зупинюся на тому, на античному понятті патріотизму, коли люди, що б то не було, кидалися під танки зі зв'язками гранат, коли шпигуни навіть під розпеченим залізом не промовляли ні слова, коли нашим козакам ламали кістки на публічних стратах і ті не видавали ні звуку, от я вважаю що таке патріотизм, іншим словом – вірність. Вірність тому, чого не бачиш, але відчуваєш що це твоє – це частина тебе, саме цьому наші козаки брали з собою в далекі походи жменю рідної землі, тому що відчували що це рідне.
Також актуальним зараз є таке питання: Ти патріот? Так а чому ти російською розмовляєш,а не "своєю солов'їною мовою"? На мій погляд – це ідіотське питання, мя’ко кажучи. Теж саме що запитати: Хочеш бути космонавтом? Так а чому не летиш на Місяць? Та просто тому, що легше бути сірим работяжнішкой, ніж прагнути до професії вищого класу. Так і з мовами, всім простіше спілкуватися російською, ніж уклинюватися в цю сіру бетонну стіну зі своїм улюбленим українським.
Знаєте, народ, я відчуваю щось таке, що тримає і буде тримати мене в цій країні, і як би я її не засуджував, і щоб тут за чорнуха не творилася, я буду любити це місце, цю мову, цихпо-ранковому незадоволених людей на вулицях, бо це моя батьківщина, я тут виріс.
А підкріплю я все вищесказане рядком з вірша Лермонтова:
"Люблю отчизну я, но странною любовью!"
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Маша Чалая
