Брудна культура українців

idc8CJrU-hMДавайте на мить пограємо з уявою. Уявіть себе на набережній біля Дніпра. Охайні алеї, зелений газон, молоді деревця, що тільки-но зазеленіли и багато-багато людей. У кожного свої справи, кожен кудись біжить, хтось відпочиває, хтось разом з компанією сидить на траві. Загалом, звичайний день. Запах свіжоскошеної трави приманює до себе і ви вирішили присісти недалеко від тієї компанії. Провівши рукою по ще вологому газону, що так приємно лоскотить долоню, ви натрапляєте на… недопалок. З іншої сторони лежать кришки від бляшанок, а трохи далі, можливо, й самі бляшанки. Більш це місце вам не подобається, отже ви вирішили пройтись. Придивившись до того, що діється навкруги, ураз усі красоти набережної для вас зникають. Вони перетворюються на добре замасковане звалище для сміття. Усміхнені люди, прогулюючись по алеям, сидячі на лавах, залишають за собою пластмасові бляшанки, паперові стаканчики, поліетиленові пакети й багато іншого там, де повинно бути місце відпочинку. При цьому ще й не забувають час від часу нарікати на погану екологію й забрудненість міста. «Хоч на вулицю не виходь. Зовсім не прибирається тут» – з підслуханої розмови двох жіночок, що пішли у своїх справах, залишивши пусті баночки з-під напоїв біля лавочки. «Та коли ж у нас буде чисто? Куди не глянь – сміття» – обурюється молодий хлопець, штовхаючи обгортку від морозива до смітника, хоча за 5 хвилин до цього викинув пусту пачку з-під цигарок прямісінько біля води. «Бувають же люди такими, вибачте, свинями» – буркотить собі під ніс Зинаїда Федорівна, продовжуючи лускати насіння на асфальт. А двірник, на плечі якого звалюється уся тяжка робота, якого всі так лають, за те, що він нібито не працює, від безсилля просто збирає інструменти, дивлячись на все це.

За даними проведеного мною опитування, з 20 людей 17 вважають своє місто брудним. Та лише п’ятеро опитуваних звинувачують у цьому самих жителів. Для віх інших винні будь-хто, та не вони самі. А чому? Бо «моя хата з краю – нічого не знаю». Цей менталітет нашої нації у більшості випадків грає поти нас самих. Адже легше відповідальність за свої діяльності перекласти на плечі інших й мовити, що винні у всьому вони. Знайомо, чи не так?

Блогер Станіслав Самборський, відвідавши міста Європи, зазначив, що Неаполь –саме брудне місто, яке йому доводилось зустрічати. Так, воно дійсно у поганому стані. Але ж ми, українці, створили собі таке саме звалище в майже усіх містах нашої країни. Мальовничі міста, по яких можна біло водити екскурсії, тепер лише соромлять нас. Що можна знайти, прогулюючись по центру міста? Чиїсь забуті черевики, одяг, пакети з недоїдками, засоби гігієни, які не дуже хочеться згадувати. Неприємно. Винні у цьому не ті, хто «не прибирають», а ті, хто вважають, що за ними їх сміття повинен прибирати хтось інший.

За словами С. Самборського,  побиті фасади будівель для Неаполя – біда, а для України – норма, адже країна дуже бідна. Висловлюючись його словами: «Я понимаю такие фасады в Украине, мы бедные, нам можно.» Та можливо тут справа зовсім не в грошах у казні, а в рівні культури у жителях? Адже яка культура у людини всередині, така і зовні навколо неї. Тоді, озирнувшись навколо, можна побачити, що ми у доволі плачевному стані. Ми – господарі, які розкидають сміття по своїй хаті, а потім лають  гостей за забрудненість. Та чи є спосіб від цього відучити? Одного разу вже спробували працювати «кнутом та пряником». Пряник не спрацював. Залишився кнут. Ось коли  одного разу з наших вікон, замість вулиць та проспектів, буде видно звалище, тоді, можливо, ми помітимо, що цю пастку з бруду для себе збудували самі. А до того моменту, як би нам вижити та одного ранку замість вітання не захрюкати один до одного.

Автор: Катерина Шипунова