У жовтні в Запорізькому національному університеті відбулась міжнародна науково-практична конференція «Медіакультура та інформаційна безпека в Європі та світі: освіта, практика і методологія медіадосліджень». Захід проходив у межах Інтенсивного тренінгового інституту з методології медіадосліджень – спільного проекту Запорізького національного університету і Міжнародної ради досліджень і обмінів (IREX).
Однією зі знакових подій конференції стала панельна дискусія на тему «Мас-медіа в умовах гібридної війни: міжнародний досвід», участь у якій взяли українські та грузинські науковці й медіаексперти. Серед них – директор Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевчена Володимир Різун, декан факультету соціології та управління ЗНУ Максим Лепський, декан факультету журналістики ЗНУ Віктор Костюк і директор Південнокавказького інституту регіональної безпеки Олександр Русецький. За підсумками дискусії та подальшого спілкування з експертами «Пороги» спробували розібратись: що не так з інформаційною безпекою в Україні.
Нагадаємо, що збройний конфлікт між Грузією та Росією і сепаратистськими угрупуваннями Південної Осетії та Абхазії розпочався у серпні 2008 року. Причиною конфлікту, що тривав п’ять днів, стало втручання Росії до сутички між грузинськими військами та підрозділами Південної Осетії. Росія ввела війська на територію Грузії, піддала бомбардуванню грузинські міста, порти та військові об’єкти. Як результат, Грузія зазнала воєнної поразки, до того ж втратила контроль над стратегічно важливими пунктами, що призвело до загрози штурму Тбілісі. З перших же днів безпосередні військові дії супроводжувались інформаційною війною.
декан факультету соціології та управління ЗНУ Максим Лепський
Мас-медіа в умовах гібридної війни: досвід Грузії та України
Під час дискусії в ЗНУ Олександр Русецький представив грузинський досвід протистояння інформаційним і кібератакам. Коли стало зрозуміло, що держава сама не в силах протистояти російській пропаганді, громадські активісти та медіаексперти створили «Інформаційний центр» у Тбілісі та «Інформаційну групу підтримки» в Баку. Метою цих проектів стало «гасіння» інформаційних потоків, що розповсюджувалися через інтернет Росією, дезінформували населення та загрожували національній єдності країни.
На думку Русецького в Україні, як і в Грузії, не в повній мірі відчувають інформаційну загрозу від сусідньої держави. Досі не всі українці усвідомлюють глибину конфлікту, і це є додатковою проблемою. Навіть експерти говорять переважно про «інформаційну війну», натомість у Грузії окрема увага відводиться і війні психологічній. Її основною метою є введення людей в оману, нав’язування неадекватного сприйняття ситуації, причин, а також політичного і соціального змісту конфлікту. Як наслідок, держава намагається вести миротворчі й переговорні процеси, проте їхня структура не відповідає структурі самого конфлікту. А відтак – жодні перемовини не сприяють його вирішенню.
Про спільне та відмінне між грузинською та українською ситуаціями говорить і Володимир Різун: «Ми багато в чому подібні із Грузією, але мені здається, що грузини більш консолідовані, ніж українці». За словами директора Інституту журналістики КНУ, українські медіа, що фінансуються олігархами, не завжди відтворюють правдиву й об’єктивну інформацію. Навіть в умовах війни. На думку науковця, не варто сподіватись і на те, що порядок у сфері мас-медіа наведе держава. Постає ж питання, хто має сприяти злагодженій роботі ЗМІ? Відповідь експерти вбачають у формуванні спроможного громадянського суспільства, зокрема розвитку профільних громадських об’єднаннях. Адже ініціаторами інформаційних центрів у Грузії стали саме громадські активісти.
«Роль громадських організацій і роль журналіста є дуже важливою», – переконана редакторка сайту Stop Fake Олена Чуранова.
Проект Stop Fake виник в 2014 році як громадянська ініціатива, до якої згодом приєдналися журналісти, редактори, програмісти, перекладачі та всі ті, кому була небайдужа доля України. Спочатку основною метою була перевірка та спростування перекрученої та пропагандистської інформації про події в Україні. Пізніше автори проекту стали досліджувати пропагандистські методи роботи і в інших країнах. Stop Fake не фінансується жодними урядовими організаціями. Це виключно журналістська організація, головна мета якої – верифікація інформації, посилення медіаграмотності аудиторії та боротьба за чітке розмежування фактів і пропаганди.
Що не так з інформаційною безпекою в Україні?
На думку медіаекспертки, доцентки факультету журналістики ЗНУ Ірини Бондаренко, на сьогодні в Україні існують потужні законодавчі ініціативи у сфері інформаційної безпеки. Найпершим документом, в якому йдеться про інформаційну безпеку, став Закон України «Про основи національної безпеки». У 2003 році цей документ вперше ввів в обіг на закононодавчому рівні поняття «інформаційна безпека». Великим здобутком для України експертка називає прийняття у лютому 2017 року «Доктрини інформаційної безпеки», мета якої – реалізація державної інформаційної політики щодо протистояння негативного впливу Росії.
Очевидно, що в сучасних умовах дедалі важливіше значення має і протистояння кібератакам. Державна стратегія кібербезпеки була затверджена Президентом України ще в січні 2016 року. Вона спрямована на створення умов для безпечного функціонування кіберпростору, його використання в інтересах особистості, суспільства і держави.
Так само, як і в Грузії, в нашій державі існують і свої громадянські «інформаційні війська». Цей проект реалізується з 2015 року, зокрема, для відстежування і спростування фейкових новин та неправдивої інформації у соцмережах. З 1 серпня 2017 року проект почав функціонувати як самостійний, вже не підпорядковуючись Міністерству інформаційної політики.
До речі, слово fake news (фейкові, або підроблені новини) нещодавно було визнано словом року за версією видавництва HarperCollins. У новому виданні Collins English Dictionary fake news визначається як «неправдива, часто сенсаційна інформація, поширювана під виглядом новини». Частота використання цього словосполучення впродовж поточного року зросла на 365%, що пов’язують зокрема з виборчою кампанією президента США Дональда Трампа.
За спостереженням українських науковців, всі запроваджені законодавчі ініціативи відповідають загальноприйнятим демократичним вимогам. У розроблених документах все правильно написано, визначені актуальні та потенційні загрози інформаційної безпеки. Проте виконавча частина законодавства в частині інформаційної безпеки залишається слабкою, адже для того, щоб ті чи інші позиції законів виконувались, необхідна належна фінансова підтримка. Тим часом у держави досі бракує коштів на якісний розвиток українського телебачення, кіно, книговидання…
Іномовлення в інтересах держави
З 2014 року діє Міністерство інформаційної політики України, що відповідає за забезпечення інформаційного суверенітету України, розвиток державних інформаційних ресурсів, а також поширення суспільно важливої інформації. Нині ця робота ведеться тільки на території України та на підконтрольних їй територіях. Що стосується інформаційної політики на тимчасово окупованих територіях – тут спостерігається багато прикрих програшів в ході гібридної війни, що ведеться проти нашої держави Російської Федерацією.
«Також великий програш у тому, що в нас фактично немає свого телеканалу іномовлення, який би показував події, котрі насправді відбуваються, на весь світ», – зауважує Ірина Бондаренко. За словами науковиці, досі першість в іномовленні належить Росії, яка має величезні кореспондентські пункти і мережі. Телеканали «Первый», «РТР», «НТН», що по суті є всесвітніми інформаційними мережами, представлені майже в кожному куточку світу.
Єдиний український канал іномовлення – UA/TV – розпочав роботу лише в жовтні 2015 року. Його розробкою займається державне підприємство «Мультимедійна платформа іномовлення України». Новинні випуски на сьогодні готуються п’ятьма мовами: українською, англійською, російською, арабською та кримськотатарською. Через кабельних операторів UA/TV мовить на території Азербайджану, Болгарії, Грузії, Ізраїлю, Канади, США, Німеччини, Латвії, Молдови та Польщі, а також доступний на супутниках у низці інших країн.
Поява UA/TV є певним зрушенням на тлі багаторічної неприсутності України в глобальному медіапросторі. Втім, каналу теж не вистачає коштів та доброї промоції для того, щоб ефективніше здійснювати мовлення для зарубіжних аудиторій. Тож про справжню перемогу в сфері державної інформаційної політики – як внутрішньої, так і зовнішньої – можна буде говорити лише тоді, коли всі зафіксовані в документах ініціативи отримають достатнє фінансування та запрацюють на повну потужність.
Анастасія Третяк
Фото Олени Махонько
